К7
- Автор: Тис Юрій
- Серия: Бібліотека видавництва «Гомін України» #25
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Гомін України
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «К7». Краткое содержание книги:
— Зорі, зорі! А що далі? Що за ними?
— Простір! — відповів я, бо відповідь була проста.
— Це мені нічого не каже. Який він великий? Де кінчиться?
— Га-га! — зареготався я. — Таж ми вже знаємо, що простір — це нескінченність, у математиці покладена вісімка. Ось так!
— Власне, не знаємо цього! — несподівано для мене заперечив Семен.
Почалася дискусія, в якій я був найбільш енергійним супротивником, бо інакше був би скомпрометований в очах Гаськи. А теж у своїх.
— Бачите, наша Сонячна система — одна з малих, або, може, із середніх. Таких систем велика кількість, куди б ми не глянули, і найдокладнішими апаратами не знайти місця, де можна б сказати: ось тут кінець світу. Давніше думали, що простір — це велетенська порожнеча, обмежена ніби стінами, а в ній теж велетенська матерія з усіма сонячними системами. Питання було, що є далі, поза тими «стінами»?
— Отож-то! — докинув я.
— Старинні греки вірили, що світ кінчиться на стовпах Геракла, тобто, на Гібралтарі. А що далі — їх не цікавило. Теж не були цікаві, на чому стоять велетні, що тримають світ на своїх плечах. Але згодом люди почали думати: а що далі? І ми сьогодні задаємо те саме питання. Не маючи відповіді, вчені сказали собі: світ є нескінченний, і думайте собі, що хочете. Позбулися питання: а що далі?
Так само, не маючи змоги пояснити життя тварин, знайшли слово «інстинкт» і заспокоїлися. А це не вияснює нічого. Хочете слухати далі?
— Хочемо! — відповіла Гаська.
— Отож, тим часом нові досліди виявили, що матерія є тісно зв’язана з простором, тобто, де є матерія, там є простір. А що матерія поширюється з шаленою скорістю, можна сказати, розсувається, розріджується постійно, отже з цим зростає простір.
— Розумію, — відповів я.
— Нічого ти не розумієш! — відрубала мені Гаська. — Як розумієш, то поясни, будь ласка, що є поза тією комбінацією матерії і простору?
— Є далі простір! — сказав я, хоч знав, що це нісенітниця.
— Бачиш, як він розуміє? — глумливо звернулася до Семена Гаська.
— Певно, що не розуміє! — підтримав її Семен. — Цього ми ще всі не розуміємо. Зважте, що ми навіть не знаємо, чи всюди матерія поширюється. Можливо, що в деяких місцях корчиться, і простір там маліє. Ми є тривимірні люди, і для нас Всесвіт є нескінченний. Але для чотиривимірних істот, якщо такі існують, світ може бути скінчений. Поза тим наш розум не може сприйняти ще багато наукових фактів, що їх можна обчислити й визначити не розумом, а математикою і фізикою.
— Ти щось розумієш? Бо я ні! — спитав я Гаську.
— Тобі й не потрібно розуміти. З цього не стане на світі ні краще, ні гірше!
— Не сперечайтеся! — кинув Семен. — Я вже кінчу. Отже, чому я згадав про греків? Бо тоді їхній ум не міг збагнути питання, що існує поза стовпами Геракла. Так само ми сьогодні не в силі зрозуміти нескінченности, вічности. З цього виходить, що проблеми простору ми не розуміємо, але наші внуки за двісті чи триста років будуть про це вчитися в середніх школах.
— Слава Богу! — з полегшенням сказав я. — А то я побоювався, що за двісті років ніхто й далі цього не розумітиме. Тепер я спокійний.
Гаська зібрала посуд зі столу і, відходячи до кухні, поглянула на мене:
— Я не розумію, навіщо ти це все слухаєш. Адже і так ніякої користи не матимеш…
— Гад! Гад! — закричав я.
Це було несамовите видовище. Не один гад дивився на нас — три були при стінах, а четвертий розлігся на верху корабля і дряпав пазурами по прозорому пластику.
Семен зробив скоро кілька фотознімок і сказав:
— Краще покиньмо це місце. Воно мені не подобається.
Він пішов до командного стола, і за хвилину корабель рушив з місця.
Ми прислухувалися: жодного голосу гади не дали, спадаючи із стін. Ми подалися понад воду в напрямі сходу, принаймні, так показував наш земний компас.
Але земний компас тут був непридатний.
— Гасю, — сказав Семен. — Сядь за кермо і вдержуй висоту 500 метрів. Вперед посувайся поволі і будь обережна. Хіба не натрапимо скоро на гори.
— Нічого! — підхопила радісно Гаська. — Я стежитиму пильно в ультрателевізор. Здалеку і крізь найгустіші хмари побачу гори.
Семен засів при окремому столику за особливі апарати. Міряв, споглядав на діаграми і провірював їх потрійно, розраховував щось.
На мій запит, що його так цікавить, не відповів, може, затоплений у свою працю, не чув моїх слів. Я присівся до Гаськи і споглядав на краєвид. Внизу пересувалися сірі плями і зелені безформні маси. Хоч ми пливли над планетою поволі, моя цікавість не меншала. Згодом я помітив, що зелені меншає, зате поверхня Венери обростає сталево-темними плямами, а то й бурими та чорними.