Брати-віталійці
- Автор: Бредель Вилли
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Микола Ігнатенко
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати-віталійці». Краткое содержание книги:
Події розгортаються наприкінці XIV століття. То були часи найбільшого розквіту північної Німеччини, її міста, об’єднані в єдиний союз Ганзу, торгували з усіма європейськими країнами, ба навіть з далекими Китаєм та Персією. Проте основним тереном діяльності ганзейських купців було Балтійське й Північне моря, їхні побережжя. Десь від середини XIV століття ганзейців почали турбувати пірати. Попервах вони називали себе «братами-віталійцями», а потім «справедливцями». Хто вони — знову ж таки тобі розповість Віллі Бредель, видатний німецький письменник, що був полум’яним антифашистом, щирим другом Радянського Союзу.
Віллі Бредель написав «Братів-віталійців» у Москві, де в бібліотеці ім. Леніна знайшов старонімецькі міські хроніки. Тема була близькою Бределеві ще й тому, що він і сам колись достоту морячив. А в його повісті йдеться про людей, що жили на морі, воювали й гинули на ньому.
Більшість героїв цієї книжки — особи історичні. Клаус Штертебекер і досі живе у нам’яті німецького народу як мужній борець із кривдою та несправедливістю. Таким його малює старовинний фольклор, таким його зображує і Віллі Бредель у своїй повісті.
Недалеко від Готланда пірати здибали чотири кораблі віталійців на чолі з Арндтом Штюком.
— Прилучайтесь до нас, і гайда на Вісбі! — звелів їм Штертебекер.
Штюк закомизився. Він вперто опинався навіть тоді, коли Штертебекер посвідчився йому своїми повноваженнями од Вісмарської ради.
Тепер Клаус прямо заявив Штюкові, що, коли той і далі відбуватиметься викрутнями, його матимуть за ворога.
Штюк позадкував. Що ні, то ні, його матроси не встануть на тигрян!
З десятьма бойовими вітрильниками брати-віталійці вродилися перед Вісбі. Тутешні місця Клаус знав ще з подорожей на «Женев’єві». Перш ніж нападати на місто, він зажадав, аби воно здалось без бою. З багатющого й укріпленого Вісбі міг би вийти опорний пункт. А яке пуття з руїн?
Багатств у Вісбі було хоч огребом греби. Та щоб діло до крові не дійшло, Клаус заправив містові таку умову: або сплатити бочку золота, або видати Вульвекена Вульфляма, а опріч того, подостатком забезпечувати віталійців харчами та з доброї волі підтримувати обложений Стокгольм.
Але ратуша напропале не погоджувалась й уклінно запрохала через своїх посланців допомоги у Маргарита, у померанських герцогів та Тевтонського лицарського ордену.
Місто Вісбі, яке взяв і сплюндрував 1361 року датський король Аттердаг, через нехлюйство городян ще й досі не відбудувалось. Його мури було підправлено тільки десь-не-десь, та й то нашвидкуруч. Цим і скористався Клаус. Не в гавані, а на заміському березі вигулькнув він темної ночі з таранами й гарматами і за добре продуманим планом напав на Вісбі з чотирьох боків. Очолюючи ударний загін, Штертебекер оволодів Східними воротами і вдерся за мури.
Вісбі упало, вже коли над морем займались досвітки. Рештки захисників сховались в укріплених церквах.
Штертебекер у супроводі Гедеке й Вігбольда зайшов до ратуші на перемовини з радниками.
Чекати на них довелось довгенько. З переляку вони розбіглись хто куди, і знайти їх було нелегко. Врешті страшним віталійцям показався на очі наймужніший із них — німецький купець Тідеман, він же бургомістр.
Штертебекер запрагнув од Вісбі одного з двох: або Вульфляма, який переховувався в місті, або півтори бочки золота. Крім того, хай ратуша віддасть віталійцям усі свої кораблі у гавані, удосталь доправляє піратам харчів та вже відтепер допомагає обложеному Стокгольмові.
Бургомістр перечив. Він не знає, куди запропастився Вульфлям. Вісбі ні з ким не хоче воювати. Городяни ще не отямились од руйниці, якої завдав їм Вальдемар Аттердаг. Місто розорене й бідне, аж світиться.
Клаус із глузом випалив зачин старовинної готської пісні:
— Так було, та прогуло, — одказав бургомістр.
— І гадаєте, що знову буде, чи як?
— Дай боже!
— Ні, не буде! — закричав Клаус. — Тільки не видайте мені Вульвекена Вульфляма, сконенського фогта од датської корони, я каменя на камені не зоставлю від міста!
Тідеман мовчки, але рішуче дивився розгніваному переможцеві просто в лице. Клаус вихопив меч і, спершись на нього, спитав:
— Ну, передумали?..
Магістр підійшов до Штертебекера і, поклавши долоню на його плече, застеріг:
— Тільки не гарячися, Клаусе. Згадай, що ми…
Штертебекер відсторонив товаришеву руку. Він шаленів од гніву: його дратувала осляча впертість бургомістра — Вульфлямового прихвосня, жалюгідного крамаря, який зважився йому на опір. Кров шугнула Штертебекерові в голову, вижилки на чолі, здавалося, ось-ось лопнуть. Він ще на крок підступився до бургомістра і був до того страшний, що радники од жаху поприлипали до стін. Один лише Тідеман спокійно чипів на своєму місці й не зводив очей з розлюченого Штертебекера. Ця мужня витримка, якої Клаус не чекав од крамаря, вкрай розлютувала його.
— Або так або ні! — несамовито закричав Клаус. — Аттердаг вимагав од вас три бочки золота. Але, знайте, він чорта пухлого тямився на руйниці. Та ми не по золото прийшли. Нам потрібен фогт!.. Або так або ні!
— Ми бідні, — повторив бургомістр.
— Побачимо! — заревів Штертебекер і, обернувшись до своїх хлопців, гукнув: — Оддаю вам місто на поталу! Шукайте фогта Вульвекена Вульфляма! Всіх городян позганяйте в церкви. Підпалюйте кожен будинок! Рознесіть на скалки міські мури. Зробіть все, щоб од Вісбі і сліду не залишилось!