Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Але наприкінці V ст. до н. е. відбуваються значні зміни у скіфському поховальному ритуалі — поширюється такий тип поховальної споруди, як катакомба (вона складається з вертикальної вхідної шахти і підземної поховальної камери). З цього часу і поховання скіфських царів, і поховання рядових воїнів здійснюються в однакових за конструкцією спорудах, які, проте, відрізняються своїми розмірами. Це може свідчити про стирання етнічних розбіжностей усередині скіфського кочового суспільства й формування певного скіфського етносу.

Завершенню цього процесу сприяла й історична ситуація, що склалася на той час. Утворення Північнопричорноморської Скіфії, яке супроводжувалося протиборством кочовиків і землеробів Лісостепу, мало спричинитися до консолідації номадів. Сприяло цьому й включення до складу Скіфії деяких районів Лісостепу, передусім лісостепового дніпровського Правобережжя, про що свідчить різке скорочення тут з початку V ст. до н. е. кількості укріплених поселень порівняно з попереднім часом. Втім, ситуація була, мабуть, не стабільною — вона змінювалась залежно від конкретних історичних обставин і балансу сил скіфів й осілого населення Лісостепу, тому навряд чи коли-небудь ми будемо у змозі визначити чіткі північні кордони Скіфії. Це примушує казати насамперед про сферу впливу скіфських племен, який поступово зменшувався у міру віддалення від центру.

Симптоматично, що у праці Геродота зафіксований ще один варіант скіфської етногенетичної легенди, який, на відміну від оповіді про Таргитая і його синів, що обґрунтовувала спорідненість степового населення, виводить від єдиного першопредка вже різні степові і лісостепові племена. Згідно з переданим «Батьком історії» дуже еллінізованим варіантом легенди [Herod., IV. 8—10], Геракл, перебуваючи у Гілеї, взяв шлюб із богинею цієї місцевості — напівдівою, напівзмією. Від цього шлюбу народилися три брати — Агафірс, Гелон і Скіф. Згодом від молодшого сина узяли свій родовід усі скіфські царі.