Діти Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Дюна #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7665-9
- Переводчик: Наталя Михаловська
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Діти Дюни». Краткое содержание книги:
— Мене дещо турбує, Тийканіку, — сказав Фарад’н, коли вони обійшли живопліт і наблизилися до фонтана, оточеного гігантськими чорними трояндами. З-за живоплоту чутно було садівників, які його обріза`ли.
— Так? — заохотив Тийканік.
— Ця, гм, релігія, на яку ти навернувся…
— У цьому немає нічого дивного, мій принце, — відповів Тийканік, сподіваючись, що його голос звучатиме більш рішуче. — Ця релігія промовляє до воїна в мені. Це відповідна релігія для сардаукара.
Це принаймні було правдою.
— Тааак… Але моя мати, здається, дуже цим задоволена.
«Клята Венсиція, — подумав він. — Зробила свого сина підозріливим».
— Мене не хвилює те, що думає ваша мати, — сказав Тийканік. — Релігія є особистою справою кожного. Можливо, вона вбачає в цьому щось таке, що допоможе вам здобути престол.
— Такою була моя думка, — промовив Фарад’н.
«Аххх, який здогадливий хлопець», — подумав Тийканік і сказав:
— Розберіться самі в цій релігії, і відразу ж збагнете, чому я обрав її.
— Попри… проповіді Муад’Діба? Він, врешті-решт, був Атрідом.
— На це я можу сказати лише одне: незбагненні шляхи Господні.
— Зрозуміло. Скажи, Тийканіку, навіщо ти попросив мене про спільну прогулянку? Майже полудень, а ти зазвичай у такий час рушаєш в якесь місце за наказом моєї матері.
Тийканік зупинився біля кам’яної лави, що стояла навпроти фонтана й гігантських троянд позаду нього. Жебоніння води його заспокоїло, і він, зосередивши всю увагу на цьому плюскотінні, сказав:
— Мій принце, я зробив дещо таке, що може не сподобатися вашій матері.
І подумав: «Якщо він у це повірить, її клятий план спрацює». Тийканік майже сподівався, що план Венсиції провалиться. «Привезти сюди цього клятого Проповідника. Вона божевільна. А кошти!»
Поки Тийканік мовчав, чекаючи, Фарад’н спитав:
— Гаразд, Тийку, що ж ти зробив?
— Я доставив сюди онейроманта-практика, — відповів Тийканік.
Фарад’н кинув гострий погляд на свого співрозмовника. Деякі старші сардаукари забавлялися грою тлумачення снів, а популярність таких розваг особливо зросла після поразки, завданої їм «Найвищим Сновидцем», Муад’Дібом. Вони міркували, що завдяки чомусь, прихованому в снах, зможуть повернутися до потуги й слави. Але Тийканік завжди уникав цієї гри.
— Це звучить не у твоєму стилі, Тийку, — сказав Фарад’н.
— Тож я можу говорити лише про свою нову релігію, — відповів він, повертаючись до фонтана. Розмови про релігію були, звичайно, приводом, через який вони ризикнули притягти сюди Проповідника.
— Так, говори про цю релігію, — промовив Фарад’н.
— Як накажете, мій принце. — Він обернувся і глянув на свого юного владаря — втілення всіх мрій, що тепер зосередилися на шляхах, на які має ступити Дім Корріно. — Церква і держава, мій принце, навіть наукове мислення і віра, і ще більше — прогрес і традиція — усе це узгоджується з ученням Муад’Діба. Він учив, що немає непримиримих суперечностей, окрім як у людях та інколи у їхніх снах. У минулому відкривається майбутнє, і обидва вони є частками цілості.
Попри сумніви, яких він не міг розвіяти, ці слова справили враження на Фарад’на. Відчув нотку мимовільної щирості в голосі Тийканіка, наче той говорив усупереч внутрішньому примусу.
— Тому ти доставив сюди цього… тлумача снів?
— Так, мій принце. Можливо, ваш сон проникає крізь час. Ви повернете собі усвідомлення своєї внутрішньої сутності, розпізнавши Всесвіт як зв’язну цілісність. Ваші сни… так…
— Але ж я розповідав тобі про свої сни знічев’я, — запротестував Фарад’н. — Вони чудернацькі, нічого більше. Я ніколи не підозрював, що…
— Мій принце, ніщо з ваших дій не може бути неістотним.
— Це дуже лестить, Тийку. Ти справді віриш, що цей чоловік може зазирнути в серце великих таємниць?
— Так, мій принце.
— Тож хай моя мати буде невдоволена.
— Ви зустрінетесь із ним?
— Звичайно, якщо ти доставив його сюди, аби викликати невдоволення моєї матері.
«Він із мене кепкує?» — питав себе Тийканік. І сказав:
— Я мушу вас попередити, що старий носить маску. Це іксіанський пристрій, який дозволяє невидющим бачити шкірою.
— Він сліпий?
— Так, мій принце.
— Він знає, хто я?
— Я сказав йому, мій принце.
— Дуже добре. Тож ходімо до нього.
— Якщо мій принц почекає тут хвилинку, я приведу його до вас.
Фарад’н озирнувся довкола, усміхнувся. Сад і фонтан — місце, не гірше для цих дурощів за жодне інше.
— Ти розповів йому, що я бачив уві сні?