Діти Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Дюна #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7665-9
- Переводчик: Наталя Михаловська
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Діти Дюни». Краткое содержание книги:
Минали години, а тіло Ганіми досі ще тремтіло й корчилося у внутрішній битві, однак тепер сестрин голос приєднався до суперечки. Він чув, як вона розмовляє з цим внутрішнім образом, благаючи:
— Мамо… прошу… — І ще раз: — Ти бачила Алію! Невже ти станеш ще одною Алією?
Нарешті Ганіма притулилася до нього й прошепотіла:
— Вона прийняла це. Вона пішла.
Він гладив її по голові.
— Гані, пробач мені. Пробач мені. Ніколи більше не попрошу в тебе цього. Я був самолюбом. Даруй мені.
— Нема що пробачати, — сказала Ганіма, а її голос уривався, наче вона задихалася після тяжкого фізичного зусилля. — Ми навчилися багато чого, про що мусили знати.
— Вона казала тобі про багато речей, — промовив він. — Поділишся зі мною пізніше, коли…
— Ні! Зробимо це зараз. Ти мав рацію.
— Мій Золотий Шлях?
— Твій клятий Золотий Шлях!
— Логіка даремна, якщо вона не озброєна основоположними фактами, — сказав він. — Але я…
— Бабуся повернулася, щоб керувати нашою освітою та перевірити, чи ми не… заражені.
— Це те, що казав Дункан. Нічого нового в…
— Простий розрахунок, — погодилася вона, а її голос зміцнів. Відсунулася від нього й глянула на пустелю, що лежала в тиші досвітку. Ця битва… це знання коштувало їм ночі. Королівська Гвардія за водними печатями мусила багато чого пояснювати. Лето подбав, щоб ніхто їх не турбував.
— Люди часто вчаться тонкощів з віком, — сказав Лето. — Чого ж ми навчаємося від усієї тієї віковічності, з якою стикаємося?
— Всесвіт, який ми бачимо, ніколи точно не збігається з фізичним Усесвітом, — мовила вона. — Ми не можемо сприймати нашу бабусю як абстрактну бабусю.
— Це було б небезпечно, — погодився він. — Але моє пита…
— Є дещо, окрім тонкощів, — перебила його Ганіма. — Мусимо мати місце у свідомості, щоб спостерігати за тим, чого не можемо передбачити. Тому… мама часто казала мені про Джессіку. Врешті-решт, коли ми обидві погодилися на внутрішню заміну, вона багато про що мені розповіла.
Ганіма зітхнула.
— Ми знаємо, що вона наша бабуся, — сказав він. — Вчора ти провела з нею багато часу. Чи це тому…
— Наше знання визначить нашу реакцію на неї, якщо ми це дозволимо, — промовила Ганіма. — Це те, від чого мене перестерігала мама. Вона процитувала раз Джессіку й… — Ганіма торкнулася його плеча, — я почула всередині луну цих слів, промовлених бабусиним голосом.
— Перестерігала тебе, — сказав Лето. Ця думка його занепокоїла. Невже ні на що в цьому світі не можна покластися?
— Більшість смертельних помилок корениться в застарілих засадах, — мовила Ганіма. — Це те, що цитувала мама.
— Чистісінько Бене Ґессерит.
— Якщо… якщо Джессіка повністю повернулася до Сестринства…
— Це було б для нас дуже небезпечно, — продовжив він її думку. — Ми маємо кров їхнього Квізац Хадераха — чоловічого відповідника Бене Ґессерит.
— Вони не облишать цих пошуків, — сказала Ганіма, — але можуть облишити нас. Наша бабуся може бути знаряддям.
— Є інший спосіб, — промовив він.
— Так, нас обох… спарувати. Але вони знають, що рецесивні гени можуть ускладнити це парування.
— Це ризик, який вони мусять обговорити.
— До того ж з нашою бабусею. Мені не подобається цей спосіб.
— Мені теж.
— Попри те, що це не вперше королівська династія намагається…
— Мені це огидно, — сказав він, здригнувшись.
Вона відчула цей рух і замовкла.
— Сила, — промовив він.
Завдяки дивній алхімії їхньої схожості, вона знала, куди бігла його думка.
— Сила Квізац Хадераха мусить провалитися, — погодилася вона.
— Використана таким чином, — промовив він.
У цю мить над пустелею за їхнім спостережним пунктом зайнявся день. Вони відчули початок спеки. Рослини під скелею набули барв. Сіро-зелене листя відкидало на землю шпичасті тіні. Низьке ранкове світло сріблястого сонця Дюни осяяло зелений оазис у скельному колодязі, повний золотих і фіолетових тіней.
Лето встав, потягуючись.
— Отож, Золотий Шлях, — промовила Ганіма. Сказала це як сама собі, так і йому. Знала, як останнє батькове видіння зіткнулося зі снами Лето і влилося в них.
Щось тернулося об водні печаті позаду них, почулося бурмотіння.
Лето повернувся до прадавньої мови, яку вони використовували, аби зберегти таємність.
— Л’лі ані говр саміс см’кві овр саміт сут.