Діти Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Дюна #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7665-9
- Переводчик: Наталя Михаловська
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Діти Дюни». Краткое содержание книги:
— Ти ніколи не згадував про Випробування на одержимість! — дорікнула вона. — Це частина твого сну?
Йому пересохло в горлі, він спробував ковтнути слину, проклинаючи слово, яким видав себе.
— Так.
— То ми будемо… одержимими?
— Ні.
Вона подумала про Випробування — стародавнє фрименське обстеження, яке найчастіше закінчувалося огидною смертю. До того ж цей план мав ще й інші складнощі. Він довів би їх до краю, де людський розум не зміг би втримати рівноваги за найменшого поштовху, не збожеволівши при цьому.
Зрозумівши, в який бік рухаються її думки, Лето сказав:
— Сила притягає психотиків. Завжди. Саме цього ми й мусимо в собі уникати.
Досі вагаючись, вона сказала:
— Я не народжу наших дітей, Лето.
Він похитав головою, придушуючи внутрішні обмовки, перейшов до офіційно-королівської форми древньої мови.
— Сестро моя, я люблю тебе понад своє життя, та не в цій любові ніжність моїх бажань.
— Дуже добре, тож повернімося до іншої суперечки, перш ніж приєднаємося до бабусі. Ніж, устромлений в Алію, може розв’язати більшість наших проблем.
— Якщо ти віриш у це, то віриш, наче ми можемо ходити по болоті, не зоставляючи слідів, — відповів він. — Окрім того, хіба ж Алія дала комусь таку можливість?
— Є поголос про цього Джавіда.
— Невже Дункан має якісь ознаки того, що в нього ростуть роги?
Ганіма знизала плечима.
— Одна отрута, дві отрути.
Це була загальноприйнята наліпка, що відповідала королівському звичаю розподіляти своїх близьких на категорії згідно з їхньою загрозою твоїй персоні. Повсюдна ознака владик.
— Мусимо зробити це моїм способом, — промовив він.
— Інші способи можуть бути чистішими.
З її відповіді він зрозумів, що вона нарешті вгамувала сумніви та прийняла його план. Усвідомлення цього не зробило його щасливим. Він глянув на свої руки, питаючи себе, чи прилипне до них бруд.
Було це Муад’Дібовим здобутком: він розглядав резервуар підсвідомості кожного індивіда як неусвідомлене сховище спогадів, що сягають первинної клітини нашої спільної генези. «Кожен із нас, — казав він, — може виміряти свою відстань від цього спільного першоджерела». Розуміючи це й кажучи про це, він ухвалив сміливе рішення. Муад’Діб поставив собі за мету інтегрувати генетичну пам’ять у процес постійного оцінювання. Таким чином, він пробився крізь запинала Часу, поєднавши минуле і майбутнє. Оце був витвір Муад’Діба, втілений у його синові та його дочці.