Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні
- Автор: Денисенко Олександр
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-288-6
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні». Краткое содержание книги:
— Чи знаєте ви, коли цвіте дереза?
— Та наче зна… — зачудовано пролепетала Матінка Люція, заскочена о 5:36 ранку таким дивним запитанням, й останнє її слово не скінчилося і зависло на губі. Невідома сила приглушувала звук. Тиснула на барабанні перетинки. Вихоплювала з рота вже зліплені в склади літери.
І Люція, щоби спромогтися щось сказати, кахикнула, закотила очі й несподівано для самої себе уздріла на фортечних валах мрячний студений березневий туман, підсвічений потужними прожекторами. Такого вона не бачила вже давно і подумала собі, що освітлення, найімовірніше, просто забули вимкнути в Луцькмережсвітлі. Бо останніми роками комунальники, що боролися з енергетичною кризою, світло вимикали близько 23:00. Водночас на обрії, далеко за Стиром, уже заграло першими холодними променями сонце. Це трохи збентежило Люцію.
Хоча саме ця обставина дала їй нагоду помилуватися химерним і мінливим темно-сірим туманом. Хвилі світла, переломлені в його димчастих клубах, неначе змагалися з безпросвітною імлою. А людському окові все те скидалося на гру різких контрастів світлотіні на валах і підмурівках фортечних стін, які підносили замок над землею. І через це кам'яне громаддя ледь помітно поколихувалося над головою Матінки Люції. Якщо ж глянути на захід, то увесь виднокіл ще вкривала густа передсвітанкова темінь. Вона змагалася з пелехами смеркливого туману, підсвіченого знизу, і зникала чорними смугами в ще агатовому небі.
— А до чого тут дереза? — запитала отетеріла Матінка Люція.
— Бо тут, на валах замку, її повно. Повійка, так її ще звуть люди, зацвітає у травні й палахкотить фіалковими вогниками ціле літо, — ласкаво промовила бабуся, щасливо задивляючись на стрімкі земляні схили, що вивершувалися товстенними і високими мурами, а внизу були вкриті непролазними хащами дерези. — Вона віє наче сама, і вітер у її нетрях закручується. А голова пливе, туманиться.
А запах знаєш у неї який?..
— Який? — перепитала Люція, а сама подумала, що бабця несповна розуму.
— Як бадьорий аромат світанку, — відповіла, хихикаючи, старенька. — І цвіте вона загадково. Ясно-лілові квітки на довгих ніжках розкидані порізно чи поодинокими суцвіттями. Здалеку кожна квіточка схожа на грамофончика. А зблизька вона п'ятипелюсткова, з двогубою чашечкою і фіалково-червоним вінчиком. І ховається в заростях, і світиться до людей ніжно-бузковим вогником. Навіть уночі. Ти коли-небудь бачила те світло?
— Ні, — спантеличено відповіла Люція, стовбичачи біля дивакуватої старої і не розуміючи себе та свого неквапу. Там, за три квартали звідси, на Старому ринку на неї чекали жужмом скручені, привезені з Хмельницького речі, а вона стирчить тут, під замком і слухає стару дурну бабенцію, яка торочить їй про повійку і ніжні вогники. «І чого ця дурилюдка до мене причепилася?» — подумала Люція. І ніби у відповідь на її думки стара відповіла їй трохи журливо:
— Бо ти завжди кудись поспішаєш… А інколи й спинитися треба, доню.
«Доню?» — защеміло в душі Люції таке миле від її сиротливого дитинства слово, і вона пом'якшала до старої:
— Воно то й так. Але коли ж?
— А хіба ти ось тепер не спинилася? І чи не постояла зі мною?
— Та наче ж і постояла…
— Ну, як настоялася, то й відпочила і духу набралася… Біжи собі, донечко, далі.
І Люція слухняно побігла, зовсім не помічаючи того, що сірющий туман зник, ніби сам собою. Та зробивши крок-другий, вражена словом «донечко», вона знову вповільнила хід, повернулася до бабці й спитала:
— А чи не можна вам допомогти вашого візка куди відвезти?
І тут нараз їй привиділося, що у «кравчучці» старої щось заворушилося.
— Допоможеш іншим разом… Як прийдеться! — хутко промовила бабця, затуляючи довгою полою зеленястої фланелевої спідниці свого візка.
— Шкода… Мені хотілося бути корисною.
Старенька хапливо розтягла у вдячній усмішці обличчячко-вареничка й потяглася кривулястою сірою, як ранкова мряка, вуличкою зі старими хатинками…