Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні
- Автор: Денисенко Олександр
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-288-6
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні». Краткое содержание книги:
— Дорожче? — зовсім збентежилася Матінка Люція, у душі котрої боролися два суперечливих почуття — жаль за дитиною і бажання залатати свій дірявий бюджет.
— Це все, що ви продаєте разом з ним? — раптом поміняла тему розмови Глокія, немов дала крамарці іншу установку, і рукою відігнала осу від обличчя дитини.
— Себто, як?.. Як ви кажете?.. Він же не кіт… Щоб ще й генерала йому на додачу… — занервувала Люція від такого дивного питання й озирнулась на Маттея.
— Генерала? — перепитав підозріливо усміхнений старигань.
— Ну, це так у моєму селі нічний горщик називається, — намагалася вона віджартуватися.
— Гарно-гарно… — шкірився Маттей, заходячи до неї іззаду і зирячи їй у поперек, наче мацаючи поглядом. У Матінки забігали по спині мурашки, ніби він свердлив її, прошивав наскрізь, копирсався в її нирках чи в глибоких кишенях її червоної дутої синтетичної куртки. Хоча чого тільки в тих кишенях у неї не було: і хустка для церкви, і мамине дзеркальце, яке передав їй після смерті дядько Семирій з Нобеля, і коричневий олівець, яким вона підводила губи, якщо бачила в базарному натовпі симпатичного чоловіка, і записка від сусідки, в якій Люцію названо «Базарною вішалкою» і багато чого іншого. Але, звісно ж, срібноцвіта там не було. І відсутність його піддавала продавчині духу.
— А більше нічого з хлопчиком не продаєте… може, якусь пам'ятну для нього річ? — Маттей оскалився недобре, витягнув з кишені ультрамаринове скельце, чимось схоже на лорнет або на якийсь астрономічний старовинний прилад із прицілом посередині у формі дванадцятикінчастої зірки. І Люція роблено осміхнулася йому у відповідь, а потім іще й відступила крок убік, неначе відчула, що зараз їй можуть дати доброго джосу.
Але джосу їй не дали. Натомість Пущинський навів оком через ультрамаринове скельце на живіт хлопчика і сказав своїй подрузі геть нісенітну фразу:
— У неї нічого немає, все в нього, у його нутрі.
— А я вже думала, доведеться нам знову гріх на душу брати.
— Пусте, без гріха, як без лиха, не проживеш, — прогундосив Маттей байдуже, кинув угору руку з яскраво-синім скельцем і зиркнув крізь нього на сіру хмару, що закривала холодне осіннє сонце. Здавалося, ніби з хмари соталося сіро-синє проміння і крізь скло чудернацького лорнету потрапляло дитині в очі. Марко, рефлекторно прикриваючись від того сіро-синього променя, поставив на його шляху мізинця. І, чи то привиділося Люції, чи насправді було так, але промінчик не відбивався від пальчика, а закрутився довкіл нігтика, роздвоюючись, немов обтікав його з обох боків двома потічками. Обігнувши пальчика, сіро-синій промінець знову об'єднався і приснув хлопчикові в очі.
— Тобі не здається, що його здібності заслабкі? — притишено і хрипливо запитала Маттея Глокія.
— Здається… Але в ньому повно крем'яхів… — пробулькотів басом Маттей, уважно роздивляючись пристрій, на якому спалахували індигові смуги та закрутні.
— Ти хотів сказати… тельбухів, — перебила його старушенція, роздратовано косячи на Люцію.
— Що? — перепитав Маттей, не розуміючи жестів своєї половини, а коли нарешті зрозумів, то завернув ніби жартома: — A-а!.. Хіба? Хи-хи! Я хотів сказати: тельбухи, а вийшло пиндюхи…
— Пиндюхи?.. Це по-якому?!.. Бо я вас не розумію! — перелякалася Люція і притиснула малого Марка до грудей. Їй так захотілося не продавати своєї дитини, що вона шукала найменшої причини, щоби цього не робити.
— А що тут розуміти. Беріть гроші. Десять, ні, двадцять, ні, тридцять тисяч. Скоро ж знову впаде гривня, чи там, як у вас кажуть… е-е, у торговців — обвалиться. Давайте нам хлопця і плодіть… чи то, пардон, — крадіть… Тьху ти!.. Я хотіла сказати — ідіть!.. собі спокійно домів, — промовила пані Глокія. Хоча Матінці Люції приверзлося знову, що то сказав пан Маттей у неї за спиною. Вона обернулася в його бік, але Маттей не говорив нічого. Він порпався у великому гамані зі старовинним замком, схожим на морську мушлю, витягаючи звідти целофанові мішечки з грішми. Правда, на тих мішечках були реклами різних крамниць: косметичної, аптеки, супермаркету, якоїсь фірми з постачання та налагодження сантехніки. Але крізь прозорий целофан добре видно було, що в мішечках гроші, і до того ж великі. Переклеєні навхрест смужками паперу пачки стирчали в різні боки, напинали пружно целофан і шурхотіли. Та паперовий шелест і товщина пачок чомусь зовсім не переконували Матінку Люцію.