Діаманти Ківі-Ківі

Тіль Брюггенсен був родом з села Бішоота біля Мальдегема, розташованого недалеко од відомого старовинного міста Брюгге. Війна, бурею ввірвавшись у країну, вигнала Тіля в 1914 році на чужину. В той час над його верхньою губою ледь-ледь пробивався пушок. У 1917 році в запеклому бою під Поперінгом Тіль отруївся газами. До 1919 року він випльовував кров і гній. Хвороба не минула й тоді, коли Тіля за власним бажанням відправили у Бельгійське Конго.

Спочатку він був сержантом гарнізона у Базоко, потім виготовляв тапіоку, зрештою почав торгувати колоніальними продуктами. Та тільки-но справи в нього налагодились, як Бельгійський банк закрив йому кредит. Брюггенсен змушений був продати свою невеличку, добре оброблену плантацію маніока і виїхати з Базоко, що стоїть на середній течії Конго, у Леопольдвіль, сподіваючись знайти там для себе, знавця тропіків, якусь роботу. За маніок він уже не візьметься, досить! Може, влаштується агентом по фермах… або, якщо пощастить, наглядачем у слоновнику, де приручають великих африканських слонів, щоб зробити з них корисних тварин.

Нагороджений найвищим бельгійським орденом, Тіль сподівався підтримки властей, але глибоко помилився. Три місяці перебування в Леокіні розчарували його. Справа в тому, що в Тіля була істотна вада: він називав речі своїми іменами, рубав напрямки. Казав не «традиційні подарунки місцевих жителів», а «грабування» або навіть «кривавий податок». Те, що в устах білих звучало як «привчання негрів до продуктивної праці», Тіль називав «експлуатацією» або «рабством». Урядових військових комендантів і цивільних представників властей у провінціях, які через п'ять років служби заводили в банку рахунок на п'ятдесят і більше тисяч бельг[2], він голосно вітав у барі: «А, старий кровопивце!» або «Конголезький кате!»

Отже, не було нічого дивного в тому, що Тіля з його гострим язиком хотіли якнайскоріше спекатись, спровадити кудись з Бельгійського Конго. Всі його прохання дати йому хоч якусь роботу лишилися марними, а письмові звертання про матеріальну допомогу — без відповіді. Зрештою, Тіль вирішив ще раз спробувати щастя, поставивши на карту все.

Озброївшись ножем-різаком, яким прорубують дорогу в лісових хащах, і рушницею на слонів, у супроводі молодого негра-воїна з племені мічолунгі, він вирушив у заболочені тропічні ліси, що ростуть по берегах Кассаї. Власті Леопольдвіля, звичайно, були задоволені. Нехай лишень виголошує тепер свої промови перед крокодилами-велетнями та гладкими бегемотами. Тропічна малярія, сонна хвороба, більгарціоз чи амебна дизентерія подбають про те, щоб зухвалий язик фламандця, кінець кінцем, замовк назавжди.

Ріка Кассаї, завдовжки майже дві тисячі кілометрів, — судноплавна тільки на одну п'яту своєї течії. Однак у дощовий період рівень води в ній піднімається у двадцять разів вище, ніж під час повені в Рейні біля Кельна. По середній течії Кассаї проходить кордон між Бельгійським Конго і Португальською Анголою. Береги її вкриті тропічними лісами. Там, де галерейні ліси розрослися ще не досить широко, кілометрів на сто, у задушливих хащах, які обступили річку, Брюггенсен вирішив спробувати мисливського щастя. Правда, слонів давно вже заборонили вбивати. Для полювання треба було мати ліцензію, що коштувала за відстріл одного слона-самця більше, ніж Тіль одержав за плантацію маніока. Однак в Анголі мисливці були поставлені в інші умови, ніж у Конго. Саме це і підбадьорювало Тіля. Хто докопуватиметься, звідки слонова кістка? Двадцяти добрих бивнів старих самців цілком досить для Тіля. З такою виручкою можна було б знову розпочати якесь діло або повернутися на батьківщину, в своє рідне село Бішоот, де свіжий бриз обвіває його скромний цегляний будиночок.