Сікстен
- Автор: Старк Ульф
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-657-2
- Переводчик: Галина Николаевна Кирпа
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Сікстен». Краткое содержание книги:
У хлопчика є кращий друг Юнте, у якого в голові постійно виникають чудові ідеї, які вони вирішують застосувати на практиці. І ось одна з таких ідей отримує несподіваний поворот, намагаючись відвернути татову увагу від Сікстена на щось інше, хлопці починають шукати татові подружку. Але завдання ускладнює те, що тато хлопчика після розлучення, здається, зовсім охолов до жінок, тому їм доведеться сильно постаратися, щоб здійснити свою затію.
Вона радісно всміхається і тільки-но розтуляє рота щось йому сказати, як Сікстен затягує її за контейнер.
— Цс-с! — шепче він їй на вухо.
І вони обоє мовчать. Вона стоїть так близько, що він відчуває запах її кіс. Вони пахнуть настільки гарно, що він не стримується й проводить по них рукою.
— Ну, я вже піду, — шепче вона по хвилі. — Але ми ще побачимося. Красивий! — Емма киває головою на Сікстенів светр.
— Ет, просто натягнув на себе, що захотілося, — мимрить він.
Тоді Емма біжить. Вона біжить, як та дівчина з ролика, де рекламують якийсь засіб для миття волосся. Та не добігши до спортивного майданчика, вона обертається.
— Бувай, Сікстене! — кричить вона і махає в бік контейнера рукою.
Але дарма Сікстен біжить так швидко, що не чує землі під собою.
Бобо, Арне та Мікаель Бурфош таки наздоганяють його. Бо всі троє на швидких велосипедах.
— Агов! — кричить Бобо. — Зараз я тобі покажу коров’яче лайно!
— Авжеж, — додає Арне.
Тоді вони накидаються на Сікстена з кулаками.
Він одразу падає на землю. Власне, в тому немає нічого дивного, бо Сікстен — найслабший хлопець у класі, дарма що його тато був боксером.
Сікстен лежить на шкільному подвір’ї в своїх лижних штанях та светрі. Він лежить доти, доки вони стомлюються його гамселити.
— Тепер будеш знати! — каже Бобо й витирає руки об штани.
Сікстен підводиться лиш тоді, як вони сідають на велосипеди і їдуть геть.
Страшного болю не було. І те, що тріснули штани, не мало ніякого значення. Однак він їх улітку більше не вдягатиме.
Додому Сікстен іде через міст.
Обережно стає ногами на поручні. Одна нога в черевику, друга без черевика. Над головою в нього верещать чайки. А він іде поручнями, намагаючись зберегти рівновагу, і тримає руку біля носа.
Бо він і досі відчуває запах Емминих кіс.
УВЕСЬ ЗАЮШЕНИЙ КРОВ,Ю
Коли Сікстен приходить додому, тато ще спить.
Він лежить одягнутий на ліжку, і в нього такий спокійний вигляд, що Сікстен завмирає на порозі і якусь хвилю не зводить з нього погляду.
Потім Сікстен зачиняє двері й дивиться на себе. Дзеркало в передпокої тріснуте ще відтоді, як вони з татом колись грали у футбол подушками з канапи. А тепер він сам увесь тріснутий.
Штани тріснули. Губа тріснула. А светр заляпаний кров’ю та брудом.
Йому треба піти у ванну кімнату й причепуритися.
Але не встиг він ступити й двох кроків, як тато крикнув:
— Агов, Сікстене, це ти?
— Ага-а, — відповідає Сікстен. — Та ти спи.
Але тато вже підвівся. Коли він відчиняє двері до ванної кімнати, Сікстен саме стягає через голову светр.
— То як було в школі? — питає тато.
— Добре, — відповідає Сікстен. — Загалом чудово.
— Добре, — повторює за ним тато й простягає руки до светра. — Добре, що в тебе все чудово.
Тоді тато стягає із Сікстена светр. А потім дивиться на побите Сікстенове обличчя.
— А це що? Хто таке зробив?
— Нічого, — відповідає Сікстен. — Ніхто нічого не зробив.
— Нічого? Та ти ж увесь заюшений кров’ю! Думаєш, я не знаю, що таке розквашена губа?
Він каже так, оскільки колись був боксером. І Сікстен щосили намагається усміхнутися. Бо він сподівається, що тато заходиться зараз розповідати про той час. Іноді він розповідає. Але не сьогодні. Сьогодні він тримає Сікстенову голову в своїх руках.
— Хто це був, Сікстене? — питає він. — Хто тебе так побив?
— Ніхто, — відповідає Сікстен.
— Ти повинен мені все розказати. Хіба не розумієш? — питає тато. — Я мушу поговорити про це в школі.
Сікстен чує, що в тата тремтить голос.
— Це правда, — каже Сікстен. — Ніхто мене не бив. Ми просто грали у футбол.
— У футбол? — перепитує тато. — Губами? Жартуєш?
Але Сікстен не жартує.
Він просто прикидається.
— Я стояв на воротях, — каже він. — Я стояв на воротях, а потім з’явився той хлопець з іншої команди. Ось так усе було.
Сікстенові доводиться розповідати кілька разів.
Останній раз він розповідає у великій кімнаті. Він стоїть між двома стільцями у самих трусах і з пластирем на губі. Тато гилить туди-сюди по кімнаті подушку.
— Ось так усе було, — каже Сікстен. — З’явився той хлопець. Ми з ним опинилися віч-на-віч. Що в біса я мав робити? Йому лишалося кілька метрів до воріт.
— Отак? — питає тато, попихаючи подушку поперед себе.
— Ага-а, — відповідає Сікстен. — Тоді я побіг. Я біг навпригинці і підскочив до нього, як він хотів ударити по м’ячу.