Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
6. Особа може заволодіти майном усупереч волі власника, в тому числі і шляхом учинення злочинних дій. У таких випадках володілець також вправі посилатись на презумпцію правомірності володіння, але у разі доведення факту недобросовісності володіння правомірність володіння спростовується безпосередньо законом (ст. 400 ЦК). Для захисту права власника від недобросовісного володільця передбачаються такі процесуально-правові конструкції як вилучення та зберігання речових доказів (ст. 78 — 81 КПК [27]), арешт майна, в тому числі з передачею на зберігання (ст. 126 КПК), прийняття запобіжних заходів (ст. 431 — 439 ГПК [31]), застосування способів забезпечення позову (ст. 152 ЦПК [44]; ст. 67 ГПК).
7. Закон не визначає моменту, з якого у відповідних випадках виникає право володіння. Тому цей момент повинен визначатись з застосуванням за аналогією правил ст. 334 ЦК.
Стаття 399. Припинення права володіння
1. Право володіння припиняється у разі:
1) відмови володільця від володіння майном;
2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;
3) знищення майна.
2. Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
1. Законодавець вважає захист права володіння тією ж мірою важливим, як і захист права власності. Тому, як і ст. 346 ЦК щодо права власності, ст. 399 ЦК щодо права володіння передбачає можливість його припинення тільки на підставах, установлених законом. Деякі з них встановлені ч. 1 ст. 399 ЦК.
2. Визнання підставами припинення права володіння відмови володільця від володіння майном, знищення майна не означає, що тим самим закон надає ознаки правомірності відповідним діям володільця. За наявності встановлених законом умов володілець може відповідати перед власником і за незбереження майна, і за завдані в такий спосіб збитки.
Стаття 400. Обов’язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше право або яка є добросовісним володільцем
1. Недобросовісний володілець зобов’язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов’язку заінтересована особа має право пред’явити позов про витребування цього майна.
1. З урахуванням ч. 1 ст. 388 ЦК недобросовісним володільцем слід визнати особу, яка знала або могла знати про те, що її володіння є незаконним (не має правової підстави).
2. Надаючи власникові та (у відповідних випадках) суб’єктам права на чужу річ можливість захисту речового права шляхом витребування майна із чужого володіння, законодавець логічно покладає на недобросовісного володільця обов’язок негайно повернути річ власникові або добросовісному володільцю.
3. Надання суб’єкту речового права можливості пред’явити позов про витребування речі у разі невиконання недобросовісним володільцем обов’язку повернути річ не перешкоджає вчиненню позову за відсутності доказів пред’явлення вимоги про повернення речі.
ГЛАВА 32 ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ
Стаття 401. Поняття користування чужим майном
1. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
2. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
1. У ч. 1 ст. 401 ЦК сервітут визначається як право користування чужим майном. Проте із спеціальних правил (зокрема, із ч. 3, 7 ст. 403 ЦК) випливає, що зміст сервітуту не обмежується правом користувача та обов’язком власника (володільця), що кореспондує цьому праву. Отже, сервітут являє собою досить складні правовідносини.
2. Положення Цивільного кодексу, що присвячені сервітуту, охоплюють собою лише відносини між суб’єктом сервітуту (користувачем) та власником речі, щодо якої встановлено сервітут. У ст. 403 — 407 ЦК, а також у ст. 98 — 102 Земельного кодексу [38], зовсім не йдеться про те, що суб’єкту сервітуту належать якісь права щодо третіх осіб. Але такі права є, оскільки сервітут визнається видом речових прав на чуже майно. Мається на увазі, що абсолютному праву суб’єкта сервітуту на обмежене користування річчю кореспондує обов’язок будь-якої особи, в тому числі і власника речі, не чинити перешкод для такого користування. Відповідно до ст. 396 ЦК суб’єкту сервітуту надається можливість захищати свої права перед третіми особами тими ж способами, що встановлені для захисту права власності. Цим твердженням не заперечується та обставина, що до змісту сервітуту належать і відносні права та обов’язки власника речі та суб’єкта сервітуту на ту ж річ, що випливають із закону, договору, заповіту або рішення суду.