Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
3. Оскільки відносини щодо сервітуту виникають перш за все між двома конкретними суб’єктами, вони могли б регулюватись нормами зобов’язального права. І сторони не позбавлені права укласти договір про умови обмеженого користування майном, уникаючи з метою запобігти ситуації правової невизначеності використання терміну «сервітут», та зазначити в договорі на те, що їх відносини регулюються нормами зобов’язального права. Такий договір може укладатись і щодо земельної ділянки, оскільки положення ст. 98 — 102 Земельного кодексу, що регулюють відносини з приводу сервітуту, є цивільно-правовими і допускають відступлення в договорах від їх положень. Але було б неприпустимим надання власником земельної ділянки іншій особі права обмеженого користування земельною ділянкою в іншій правовій формі, ніж сервітут.
4. Навіть за відсутності в договорі посилання на те, що він укладається з метою виникнення зобов’язання, навіть пряме зазначення в договорі на те, що він укладається з метою встановлення сервітуту, до нього та відносин, що виникають на його підставі, за аналогією можуть застосовуватись норми зобов’язального права, оскільки чинне законодавство містить украй обмежену кількість положень щодо сервітуту, а характер відносин між власником та користувачем (суб’єктом сервітуту) дає можливість застосовувати до них норми зобов’язального права. Зокрема, у разі встановлення сервітуту договором до відносин сторін застосовуються положення Цивільного кодексу про договори.
5. Об’єктом сервітуту може бути тільки нерухоме майно. Якщо об’єктом сервітуту є земельна ділянка або інші природні ресурси, сервітут називається земельним.
Земельний сервітут може бути наданий власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки. У цьому випадку сервітут зберігає чинність при переході до іншої особи права власності на названу земельну ділянку чи права користування нею. Особистий сервітут може надаватись будь-якій особі. Особистий сервітут може бути і земельним.
6. Як сервітут не можуть бути кваліфіковані відносини щодо передання речей у користування на підставі договору найму (оренди). Стосовно земельного сервітуту із ч. 1 ст. 404 ЦК і ст. 98 ЗК [38] чітко випливає, що він полягає як раз в обмеженому користуванні майном. Відмінність житлового сервітуту від найму житла помітна менше. Вона полягає тільки в підставах виникнення. В інших випадках слід ураховувати, що відповідно до загального правила ч. 1 ст. 401 ЦК сервітут може встановлюватись для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Отже, якщо є можливість задовольнити потребу в користуванні майном у будь-якій іншій правовій формі, сервітут встановлюватись не може.
Разом із тим, у силу спеціального положення закону сервітут може встановлюватись, хоча і була можливість задовольнити потребу суб’єкта сервітуту в інший спосіб.
Зокрема, наявність у члена сім’ї власника помешкання іншої можливості задоволення своїх потреб у житлі не може бути підставою для припинення права члена сім’ї на користування цим помешканням, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 405 ЦК або бажання суб’єкта сервітуту.
7. Земельний сервітут регулюється спеціальними правилами ст. 98 — 102 Земельного кодексу. Положення Цивільного кодексу можуть поширюватись на відносини щодо земельного сервітуту лише в тих випадках, коли вони можуть бути кваліфіковані як спеціальні правила.
8. Розмежування сервітуту, що встановлений заповітом, та речового права відказоодержувача за соціально-економічним змістом є неможливим. Але юридичні особливості цих двох правових конструкцій є суттєвими:
1) нормативно-правова підстава заповідального відказу і сервітуту є різною навіть тоді, коли останній встановлюється заповітом. Заповідальний відказ установлюється на підставі ст. 1238 ЦК, а сервітут у заповіті може бути встановлений відповідно до ст. 1246 ЦК;