Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
2) земельний сервітут є платним. Інше може бути передбачено лише законом (ч. 3 ст. 101 ЗК). Це посилання до закону не можна тлумачити як таке, що воно відсилає до ч. 3 ст. 403 ЦК: спеціальний закон не відсилає до загального, якщо тільки не йдеться про звичайне зазначення на здійснення права чи виникнення обов’язку відповідно до закону чи законодавства. Відступати від правила про платність земельного сервітуту не можна в судовому рішенні, що стало підставою сервітуту, але можна в договорі чи в заповіті. Право користування земельною ділянкою на умовах заповідального відказу є завжди безоплатним.
Стаття 402. Встановлення сервітуту
1. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
2. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
3. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
1. Право обмеженого користування чужим майном може бути встановлене безпосередньо законом, а також договором, заповітом, рішенням суду. Безпосередньо законом, незалежно від договору, заповіту, рішення суду, будь-якого іншого волевиявлення власника, встановлено право членів сім’ї власника помешкання на користування цим помешканням (ст. 405 ЦК). Земельний сервітут безпосередньо законом не встановлюється. Власникові або землекористувачеві земельної ділянки надається лише право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки (ст. 100 ЗК; ч. 2 ст. 404 ЦК). На вимогу власника земельної ділянки або землекористувача його право на обмежене користування чужою земельною ділянкою може бути встановлене договором, що укладається з власником земельної ділянки. За відсутності згоди власника земельної ділянки особа, що вимагає встановлення сервітуту, має право звернутись до суду з вимогою про покладення на власника земельної ділянки обов’язку надати право користування майном на умовах сервітуту. Можливість установлення заповітом сервітуту на майно, зазначене в ст-. 401 ЦК, не обмежується. Воно погоджується із ст. 1246 ЦК, що надає спадкодавцеві право встановити в заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів, а також щодо нерухомого майна. Наявність спеціального правила ст. 1246 ЦК, що передбачає встановлення сервітуту в заповіті, виключає застосування до відповідних відносин положень щодо заповідального відказу (ст. 1237 — 1239 ЦК).
2. Стаття 99 Земельного кодексу встановлює види права земельного сервітуту. Ці положення слід одночасно тлумачити як такі, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту.
3. Підписання договору про надання права обмеженого користування земельною ділянкою є недостатнім для виникнення сервітуту. Земельний сервітут виникає тільки після його державної реєстрації шляхом унесення запису до бази даних державного реєстру земель (п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» [306]).
4. Указуючи у ч. 3 ст. 402 ЦК на вирішення судом питання про встановлення сервітуту та про його умови має різний зміст стосовно окремих частин відповідного судового рішення. Питання про встановлення сервітуту за наявності юридичного факту, з яким закон пов’язує можливість виникнення права на встановлення сервітуту, суд зобов’язаний вирішити на користь позивача, який вимагає встановлення сервітуту. Решту питань, зокрема про умови сервітуту, суд вирішує з урахуванням всіх обставин справи.
Стаття 403. Зміст сервітуту
1. Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.
2. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.
3. Особа, яка користується сервітутом, зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
4. Сервітут не підлягає відчуженню.