Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Книга Піску. Пам’ять Шекспіра
Книга Піску. Пам’ять Шекспіра - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Книга Піску. Пам’ять Шекспіра

Электронная книга - «Книга Піску. Пам’ять Шекспіра». Краткое содержание книги:

Книжка включає дві збірки оповідань майстра інтелектуально-фантастичної прози XX ст. аргентинця X. Л. Борхеса (1899–1986). Лауреат премії Сервантеса — найпрестижнішої літературної нагороди в країнах іспанської мови, Борхес принципово не писав романів, вважаючи безглуздям витрачати півтисячі сторінок на ідею, яку усно можна переповісти за кілька хвилин. Попри потужну філософську насиченість кожного оповідання, вони часто набувають пригодницької або детективної форми. «Книгу Піску» (1975) письменник вважав найкращою у своєму доробку; вона містить, зокрема, оповідання «Ульріка» — єдине на тему кохання у Борхеса. «Пам’ять Шекспіра» (1983) — найменш відома з книжок письменника, це його остання збірка власне оповідань.
1 ... 35 36 37 38 39 40 41 42 43 ... 45
Перейти на страницу:

Звичайно, чотири дії — додавання, віднімання, множення та ділення були неможливі. Камінці не надавалися до арифметики й підрахунку ймовірностей. Поділивши сорок кружалець, можна було одержати дев’ять, а поділені дев’ять могли дати в підсумку триста. Я не знаю, скільки вони важили, бо не зважував їх, але певен, що їхня вага була постійною та незначною. Що ж до кольору, то він весь час залишався синім.

Ці вправи врятували мене від божевілля. Маніпулюючи камінцями, що руйнують математичну науку, я не раз думав про ті камінці грека, що зробилися першими цифрами й завдяки яким до багатьох мов увійшло слово calculus[162]. «Математика, — сказав я собі, — знайшла свій початок, а тепер кінець у камінцях. Якби Піфагорові довелося застосувати ці…»

Через місяць я зрозумів, що хаос невідбутний. Я мав справу зі свавільними камінцями й весь час відчував спокусу доторкнутися до них, знову спізнати лоскіт, жбурнути камінці, дивитися, як їх більшає чи меншає, зосередитися на парних або непарних. Дійшло до того, що я почав боятися, аби вони не заразили інші речі, а надто пальці, які постійно ними маніпулювали.

Я вирішив упродовж кількох днів постійно думати про камінці, бо розумів, що забуття може бути лише миттєвим, а відкрити це жахіття знову було б нестерпною мукою.

Десятого лютого я не спав цілу ніч. Удосвіта дійшов до брами мечеті Вазір Хана[163]. О цій порі сонячне світло ще не увиразнювало кольори. На подвір’ї не було ні душі. Не знати чому, я занурив руки в резервуар з водою. Вже всередині подумав, що Бог і Аллах — власне два імені однієї незбагненної Сутності, й голосно попросив, аби вона звільнила мене від тягаря. Тоді закляк в очікуванні відповіді.

Я не почув кроків, але близько пролунав голос:

— Я прийшов.

Поруч стояв жебрак. У мороці я розгледів чалму, погаслі очі, зелено-жовту шкіру й сиву бороду. Він був не дуже високим.

Жебрак простягнув руку й тихо мовив:

— Милостиню, Оборонцю Бідняків.

Порившись у кишенях, я відповів:

— Я не маю жодної монети.

— Ти їх маєш багато.

У моїй правій кишені лежали камінці. Я видобув один, він беззвучно опустився у простягнуту долоню.

— Ти повинен віддати мені всі, — мовив він. — Хто не віддав усього, не віддав нічого.

Я зрозумів і сказав:

— Мушу застерегти, моя милостиня може виявитися страшною.

— Можливо, це єдина милостиня, яку я можу прийняти, — озвався він. — Я грішний.

Я опустив у його долоню всі камінці. Вони падали зовсім тихо, наче в морську глибінь.

Потім він знову заговорив:

— Я ще не знаю, яка твоя милостиня, але моя направду страшна. Ти матимеш дні та ночі, здоровий глузд, свої звички, цілий світ.

Я не почув кроків сліпого жебрака й не завважив, як він загубився в досвітку.

Троянда Парацельса

Де Квінсі, твори, XIII, 345

У майстерні, що містилася в двох підвальних кімнатах, Парацельс[164] молив свого Бога, свого химерного Бога, будь-якого Бога, аби той послав йому учня. Вечоріло. Тьмяний вогонь у коминку відкидав мінливі тіні. Підвестися й запалити металевий світильник вимагало надмірних зусиль. Втома здолала Парацельса, і він забув про свою молитву. Вечірній морок поглинув запилений перегінний куб і атанор[165], коли у двері хтось постукав.

Сонний чоловік підвівся, піднявся короткими крученими сходами й прочинив двері. До приміщення зайшов незнайомець. Він також був дуже стомлений. Парацельс показав йому на лаву; гість сів і зачекав. Якийсь час обидва мовчали.

Першим заговорив майстер:

— Я пам’ятаю обличчя людей Заходу та Сходу, — дещо пишномовно проказав він. — Але твого не пригадую. Хто ти і чого від мене хочеш?

— Як мене звати, байдуже, — озвався прибулий. — Три дні й три ночі я простував до твого дому. Я хочу бути твоїм учнем. Тут усе, що я маю.

Гість витягнув капшук і висипав на стіл його вміст. Монет було багато, і всі золоті. Парацельс повернувся спиною до гостя, щоб запалити світильник. Коли обернувся, завважив у того в лівій руці троянду. Троянда його занепокоїла.

Він зручно вмостився, стиснув кулаки й мовив:

вернуться

162

Calculus (лат.) — первісно камінчик, що, потрапивши у взуття, заважає ходити; згодом так називали камінці, які застосовувалися в найперших рахівницях.

вернуться

163

Мечеть у Лахорі, побудована бл. 1634–1635 рр. за наказом губернатора Вазір Хана.

вернуться

164

Парацельс (справжнє ім’я Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгайм; 1493–1541) — швейцарський лікар, алхімік та філософ.

вернуться

165

Атанор — пічка для підігріву алхімічної суміші.

1 ... 35 36 37 38 39 40 41 42 43 ... 45
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)