Книга Піску. Пам’ять Шекспіра

Звичайно, чотири дії — додавання, віднімання, множення та ділення були неможливі. Камінці не надавалися до арифметики й підрахунку ймовірностей. Поділивши сорок кружалець, можна було одержати дев’ять, а поділені дев’ять могли дати в підсумку триста. Я не знаю, скільки вони важили, бо не зважував їх, але певен, що їхня вага була постійною та незначною. Що ж до кольору, то він весь час залишався синім.

Ці вправи врятували мене від божевілля. Маніпулюючи камінцями, що руйнують математичну науку, я не раз думав про ті камінці грека, що зробилися першими цифрами й завдяки яким до багатьох мов увійшло слово calculus[162]. «Математика, — сказав я собі, — знайшла свій початок, а тепер кінець у камінцях. Якби Піфагорові довелося застосувати ці…»

Через місяць я зрозумів, що хаос невідбутний. Я мав справу зі свавільними камінцями й весь час відчував спокусу доторкнутися до них, знову спізнати лоскіт, жбурнути камінці, дивитися, як їх більшає чи меншає, зосередитися на парних або непарних. Дійшло до того, що я почав боятися, аби вони не заразили інші речі, а надто пальці, які постійно ними маніпулювали.

Я вирішив упродовж кількох днів постійно думати про камінці, бо розумів, що забуття може бути лише миттєвим, а відкрити це жахіття знову було б нестерпною мукою.

Десятого лютого я не спав цілу ніч. Удосвіта дійшов до брами мечеті Вазір Хана[163]. О цій порі сонячне світло ще не увиразнювало кольори. На подвір’ї не було ні душі. Не знати чому, я занурив руки в резервуар з водою. Вже всередині подумав, що Бог і Аллах — власне два імені однієї незбагненної Сутності, й голосно попросив, аби вона звільнила мене від тягаря. Тоді закляк в очікуванні відповіді.