Книга Піску. Пам’ять Шекспіра
- Автор: Борхес Хорхе Луис
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-471-4
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Книга Піску. Пам’ять Шекспіра». Краткое содержание книги:
Я перечитую попередні нотатки й розумію, що припустився серйозної помилки. Збившись на манівці через канони тієї доброї чи поганої літератури, яку недоречно іменують психологічною, я хтозна-чому надумав відновити хронологію подій, пов’язаних з моєю знахідкою, замість зосередитися на моторошній властивості кружалець.
Якби мені хтось сказав, що на Місяці водяться єдинороги, я погодився б чи відкинув це повідомлення, або не склав би про нього думки, але я міг би їх уявити. А от якби мені сказали, що на Місяці шість чи сім єдинорогів можуть бути трьома, я одразу б заявив, що це неможливо. Той, хто знає, що три й один дорівнюють чотирьом, не намагається пересвідчитися в цьому за допомогою монет, гральних костей, шахових фігур чи олівців. Людина це знає, і край. Іншої цифри для неї не існує. Деякі математики стверджують, що «три плюс один» є повторенням «чотирьох», іншим способом сказати «чотири»… Мені, Александрові Крейґі, одному з усіх людей на Землі, судилося відкрити єдині предмети, що суперечать цьому основоположному закону людського розуму.
Спочатку я боявся, що збожеволів; з часом я, мабуть, волів би краще бути божевільним, бо моє особисте безумство важило б менше, ніж цей доказ вселенського безладу. Якщо «три плюс один» можуть бути «двома» або «чотирнадцятьма», розум стає безумом.
Тоді ж таки мені почали снитися камінці. Та обставина, що сон повторювався не щоночі, залишала трохи надії, яка невдовзі, однак, перетворилася на кошмар. Сон щоразу був більш-менш той самий. Початок віщував фінал, якого я так боявся. Крита галерея й кручені металеві сходи, що ведуть донизу, а там підвал чи ряд підвалів, і знову круті сходи вниз, і якісь кузні, слюсарні, підземелля, болота. А в самій глибині, у своїй благословенній розколині — камінці, але вони також і Бегемот, або Левіафан — істоти, що в Святому Письмі означають ірраціональність Бога. Я прокидався, весь тремтячи, — аж ось вони, камінці, в коробці, готові до своїх метаморфоз.
Люди тепер ставилися до мене інакше. Щось від божественності кружалець, які вони іменували синіми тиграми, перейшло й на мене, але разом з тим селяни вважали, що я згрішив, осквернивши гору. Будь-якої миті — вдень чи вночі — боги могли покарати мене. Місцеві не наважувалися напасти на мене чи засудити мій вчинок, але я завважив, що всі зробилися раптом небезпечно послужливими. Хлопчика, який бавився кружальцями, я більше не бачив. Боявся отрути чи удару ножем у спину. Якось удосвіта я пішов із села. Відчував, що всі його мешканці з полегкістю стежать за моєю втечею. Ніхто після того, найпершого ранку, не бажав бачити камінці.
Я повернувся до Лахора. В кишені у мене лежала жменя кружалець. Звична атмосфера знайомих книжок не принесла жаданого попусту. Я відчував, що десь на планеті існують обридливе село, і джунглі, і порослий чагарниками схил з терасою нагорі, а на ній — невеличкі розколини, і в одній з них — камінці. В моїх снах усі ці різні речі перемішувалися й множилися. Село ставало камінцями, джунглі — болотом, болото — джунглями.
Я уникав друзів. Боявся піддатися спокусі показати їм це страхітливе чудо, що підривало людську науку.
Я вдавався до різних експериментів. Нашкрябав на одному кружальці хрест. Перемішав його з іншими, після однієї чи двох трансформацій кружальце зникло, хоча кількість камінців зросла. Повторив дослід з іншим кружальцем, на якому напилком вирізьбив коло. Цей камінець також загубився. Долотом пробив отвір посередині ще одного кружальця й знову повторив дослід. Я назавжди загубив його. А назавтра повернулося з небуття кружальце з хрестом. Що це за загадковий простір, який вбирав камінці, а потім повертав деякі, покірний незбагненним законам чи надлюдській волі?
Те саме прагнення порядку, яке на початку створило математику, змусило мене шукати порядок у цьому дивному відхиленні від математики, якими були нісенітні родючі камінці. В їхній непередбачуваній мінливості я намагався відшукати якусь закономірність. Днями й ночами невпинно фіксував статистику перемін. Від тих часів у мене збереглися кілька списаних непотрібними цифрами зошитів. Послідовність моїх дій була такою. Дивлячись на камінці, я рахував їх і записував цифру. Потім розділяв їх на дві жменьки, які розкидав по столу. Рахував, одержував і записував дві цифри, а тоді знову робив те саме. Марно було шукати якийсь порядок, якийсь потаємний рисунок у цих метаморфозах. Найбільшим одержаним числом камінців було чотириста дев’ятнадцять, найменшим — три. Був момент, коли я чекав чи то боявся, що вони зникнуть. Невдовзі помітив, що відокремлене від інших кружальце не прибільшується й не зникає.