Королівська дорога
- Автор: Мальро Андре
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Переводчик: Людмила Колодинська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Королівська дорога». Краткое содержание книги:
— Біля бананових дерев.
Зрозуміло — на галявині лише в одному місці росли напівздичавілі бананові дерева, а біля них стояла висока халупа. Заінтригований Клод повернувся назад, бо міг лише догадуватись, що тут відбувається.
— Раб сказав, що він у цій хижі.
— Грабо? Якій саме?
Тримаючи руку біля стегна, Перкен непомітно вказав на неї пальцем.
— Йдемо туди?
— Давайте візьмемося розпрягати своїх буйволів. Потім удамо, що туди ми потрапили випадково... цілком випадково.
Вони підійшли до провідника. Ха почав розпрягати буйволів біля хижі, яку показав раб.
— Досить, Перкене. Ходімо?
— Ходімо.
Вони йшли довкола, ні на мить не зводячи погляду з цієї хижі. Що б там не казали, але козир був у руках Грабо. І треба поговорити з ним — чим швидше, тим краще.
— А якщо все полетить шкереберть? — запитав Клод.
— Тоді я вб’ю його. Це наш єдиний шанс, бо тут, у джунглях, нам буде каюк...
Грабо теж умів стріляти з пістолета з кишені. Вони прийшли — хижа була без вікна із примітивними дверима, які зачинялися без ключа, проте ЗСЕРЕДИНИ був засув. «Певно, тут має бути ще один вхід? — подумав Перкен. За хижою загавкав собака. — Якщо він так гавкатиме, то сюди збіжаться всі жителі». Просунувши руку у двері, він відсунув засув і потяг їх на себе, ті поволі подалися, набряклі від частих злив.
Задзвонив дзвінок. З даху навкіс падала темно-голуба смуга світла, навколо якої, то опускаючись, то піднімаючись, крутилися тіні. Якщо глянути збоку, то було добре видно горизонтальну поперечку, з якої щось звисало і яка оберталася навколо великого цебра... Чим більше вона віддалялася від чіткої проекції отвору, тим ставала розпливчастішою. Нарешті сонячний прямокутник, що впав із дверей, вихопив з темряви весь механізм — то було млинове жорно. Дзвін замовк.
Аби краще роздивитися, Перкен відступив назад у темряву; Клод ішов слідом боком, як краб, бо не міг залишатися на місці й водночас відірвати погляду від світла, яке проникало в хижу, мов кам’яна брила. Перкен продовжував відступати назад. Це виглядало жахливо. Клод відчував судомні рухи його пальців, які пробували затриматися на чомусь, — заціпеніла людина, котра хитається, як п’яна; Перкен замовк і завмер.
До жорна був прив’язаний бородатий раб. Чи ж білий?
Намагаючись перекричати собачий гавкіт, Перкен гукнув щось так швидко, що Клод навіть не розібрав. Задихаючись, Перкен гукнув ще раз:
— Що з тобою?
Ледве помітний у темряві, раб кинувся вперед, плечі його затремтіли. Дзвінок задзвонив, мов дзвін, лише один раз, але чоловік зупинився.
— Грабо?! — гукнув Перкен.
Його переляканий і питальний голос наштовхнувся на обернуте до них обличчя. Клод намагався побачити очі, але бачив лише бороду та ніс. Чоловік простягнув руку з розчепіреними пальцями, наче хотів щось узяти, проте рука безсило впала на стегно. Він був прив’язаний шкіряними ремінцями. «Сліпий?» — подумав Клод, не в змозі витиснути жодного слова, не говорячи про те, аби запитати щось у Перкена.
Його брудне обличчя було повернуте до них. До них чи до світла? Клод ніяк не міг вловити його погляду, але ж Перкен казав, що Грабо сліпий на одне око.
— Грабо!..
Вони думали, що той знову промовчить, однак...
Якимсь чужим голосом чоловік проказав декілька слів.
— Was?! — гукнув, задихаючись, Перкен.
— Але ж він не говорить по-німецьки!
— Ні, не меойці. Це я... Що таке? Що?!
Раб хотів рушити до них, але за кожним разом ремінці знову повертали його до каменю: то праворуч, то ліворуч.
— О Боже, та обійди ж навколо!
І тут вони відчули: те, чого вони боялись, було недалеким від істини. їх охопив нелюдський страх, який Клод уже звідав біля вогнища. Чоловік зробив два кроки вперед і знову зупинився.
— Таки зрозумів, — пробурмотів Клод.
Незважаючи на дуже тихий голос, бородань
також почув цю фразу:
— Хто ви такі? — нарешті запитав по-французькому.
Німий відчай пройняв Клода — він не знав, як відповісти на це питання: назватися, сказати, що вони французи, білі чи як?