Історія з собаками
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Авакум Захов #8
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Переводчик: Іван Іванович Сварник
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Історія з собаками». Краткое содержание книги:
Тепер можна спокійно розглянути книжки, їх було небагато, томів із триста, але всі в гарних, а деякі навіть у розкішних шкіряних оправах. Книжки, оправлені в шкіру, були позначені ім'ям власника; на правому нижньому ріжку титульного аркуша дрібними золотими літерами надруковано: «С. Драгнев». Звертав на себе увагу добір книжок: жодної сучасного автора. В цій бібліотеці час зупинився на початку другої світової війни.
Авакум пригостився «вірджінією» і, задоволений собою, з приємністю випустив кілька кілець сивого диму. І цього разу він розминувся з динями, фортуна не покидала його.
У їдальні Анастасій і бай Спиро пили коньяк і сьорбали каву.
— Сідай, приятелю, а то не доженеш нас — бай Спиро підсунув Авакумові стільця й люб'язно наповнив його чарку золотистою рідиною. — Це не якийсь там «Преслав» чи «Пліска», це чистий французький еліксир з Шампані, що називається «Арманьяк». Цей коньяк жене вогонь по жилах, звеселяє серце, і людина вже після першого ковтка почуває себе справжнім царем!
— Дякую! — зупинив його Авакум, притримуючи рукою пляшку. — Не переводьте еліксиру, бай Спиро, мені не можна, я за кермом і ще мушу їхати. Задля приємної зустрічі випив би за ваше здоров'я хіба що кухоль пива!
— Пива! — зневажливо скривився бай Спиро, знизуючи плечима. — Такого напою я вдома не тримаю! Є горілка і навіть ракія, коли треба почастувати якогось тубільця, але пива — ніколи. — Jamais, monsieur! Je regrette beucoup![6]
— Нічого, — всміхнувся Авакум. — Moi, je prefere une canette de biere![7] Тому я збігаю до ресторану й за п'ять хвилин повернуся з пляшкою пива!
— Та сидіть! — підхопився бай Спиро. — Я сам піду.
— Не трудіться, бай Спиро! — натиснув рукою його плече Авакум. — Мені й так треба подзвонити хлопцям, аби сьогодні не чекали мене! З вами так приємно, бай Спиро, що я, гадаю, не швидко піду звідси.
За п'ятнадцять хвилин він повернувся з двома пляшками пива.
— Це ваш червоний «фольксваген» на подвір'ї? — запитав, наливаючи пиво у високий кришталевий келих, який йому галантно підніс бай Спиро.
— Моя власність, а що?
— Дивно, як ви вміщаєтесь у такій шкаралупці! Вам би, бай Спиро, більше личив «шевроле», наприклад, а ще ліпше — чорний блискучий «форд».
— Чому «форд»? — якось спантеличено глянув на нього бай Спиро.
— Відповідно до людини й машина! — всміхнувся Авакум.
— Не розумію, куди ви гнете! — промовив бай Спиро. — Я тепер мало буваю між людьми й став трохи нездогадливий!
— Але з деякими людьми все ж зустрічаєтеся! — наполягав Авакум.
— Ну, звичайно, з лікарем, наприклад!
— І тому хочете його викурити звідти?
— Що?
— Тому хочете, аби він пішов звідти, — щоб зустрічатися з деякими людьми частіше?
— Мені здається, ніби хтось важиться на лікареве життя — от і раджу йому забратися звідти.
— А ви часто зустрічаєтесь із тими людьми, які важаться на лікареве життя, бай Спиро?
— Коли я був корчмарем, біля мене крутилися різні люди. Тепер там нема корчми, нема і мене, але деякі люди, може, й далі навідуються, то вже їхня справа.
Слухаючи їхній діалог, Анастасій почував себе, як голий у кропиві, — так йому було ніяково. Слова словами, та за ними було видно, що мисливець мітить у жертву, але й жертва чатує, аби вп'ястися мисливцеві в горло.
— А ви ні з ким не бачитеся й ні з ким не розмовляєте, так?
— У мене в корчмі був хлопець, здоровий, добрий робітник, але мав одну ваду: хотів забагато знати.
— І що сталося з тим хлопцем?
Бай Спиро стиснув кулак і значуще похитав головою. На такий нелюдський кулак було аж страшно дивитися.
У їдальні стало тихо, Авакум підніс келих.
— За ваше здоров'я, бай Спиро!
— Будь здоров, приятелю.
І знову тиша. Лише дощ тихенько стукав у шиби широких вікон.
— Здається, хтось стоїть під вікнами, бай Спиро. Хто б це міг бути?
Бай Спиро встав, підійшов до вікна й притулився обличчям до шиби. За вікном справді стояло троє в дощовиках.
— Руки вгору! Ані руш! — вигукнув Авакум і одним скоком добре тренованого атлета вмить опинився за його спиною.
Бай Спиро підніс руки, і його велике тіло раптом якось обм'якло й змаліло. Перш за все Авакум дістав із внутрішньої кишені його піджака пружинку, що той взяв у Анастасія, тоді висмикнув важкий автоматичний «вальтер», що висів у старого під лівою пахвою на спеціальній портупеї, й жартома поплескав його по спині.
6
Ніколи, пане! Мені шкода. Дуже шкода! (Франц.).
7
Я волів би кухоль пива! (Франц.).