Історія з собаками
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Авакум Захов #8
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Переводчик: Іван Іванович Сварник
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Історія з собаками». Краткое содержание книги:
Так непомітно він опинився у Воднянках. На майдані між кінотеатром і рестораном звернув ліворуч і швидко виїхав на покинуту дорогу. А за десять хвилин уже зупинив машину біля колишньої корчми. Наближалася п'ята година. З горішнього боку дороги вже сунула сіра сутінь раннього надвечір'я, а з болота, наче дим від багаттячка, потяглося легке повісмо туману.
В хаті не світилося, віконниці були зачинені. Видно, Анастасій ще не повернувся з роботи. Над пущею висіла така глуха, набрякла вологою тиша, що навіть Авакум, який не любив людського тлуму, навіть він почув себе якимось відлученим від світу, якимось страшенно самотнім. «Не солодко ж моєму бідолашному приятелеві, якщо його вдовольняє життя серед такої пущі», — подумав Авакум і поспішив обійти хату, аби розглянутися навколо, розвіятися, не дати, щоб і його охопив смуток, що вже почав закрадатися в душу. Бо, правду кажучи, він і сам волів жити ОСТОРОНЬ від сучасного й ближче до минулого, хоч не міг здійснити своєї мрії протягом усього життя.
Як тільки Авакум зайшов за хату, на стежці, наче випливши з болотяної мли, з'явився старий Драгнев. Виринаючи з туману, Драгнев здавався ще більшим, якимось наче аж примарним, і Авакум, на що вже звиклий до всіляких несподіванок, відчув, як по спині забігали неприємні мурашки.
— Ви лікарів приятель? — заґув низьким баритоном старий Драгнев.
— Припустімо, — ухильно відказав Авакум.
— Якщо це саме ви, то можете зайти до хати! — промовив старий. — Лікар сказав мені відімкнути вам хату, якби ви приїхали перше ніж він повернеться з роботи. А! — кивнув він у бік Авакумової «Волги», обертаючи ключ у замку. — Ви машиною приїхали. Чудово! Я поважаю «Волгу»! Прошу! — Він відімкнув двері й зупинився на порозі, щоб пропустити гостя вперед. — І власників «Волги» поважаю! — додав.
— Який там власник, — стримано усміхнувся Авакум. — Хіба ви не бачите, що машина з білим номером?
— Це вже дрібниці! — викручувався старий Драгнев. — Я спершу дивлюсь на людину, а вже потім на номер!
Він увімкнув електрорадіатор і запросив Авакума сідати ближче.
— Тут сирувато! — пояснив він. — Від болота все просякає вологою.
— Ви порядкуєте в хаті лікаря, як у себе вдома. Певне, з ним добрі приятелі?
— Мене звуть Спиро Драгнев, — відрекомендувався старий з легким, але поважним, сповненим гідності поклоном. — Сам я з Печери, був лісником, викладав лісівництво, потім працював на тартаку й, нарешті, багато років держав цю корчму. — Він тупнув ногою по підлозі. — Зараз живу сам, тому так швидко здружився з лікарем. Він теж самотній.
— А це була корчма? — Авакум з цікавістю роззирнувся. — І ви корчмарювали?
— Так. Аж поки два роки тому вирівняли дорогу. А до того тут вирувало життя, шосе пролягало біля самого порога корчми. Можете собі уявити!
— Можу! — всміхнувся Авакум.
— Дурниці! — насупив брови старий. І, помовчавши, додав: — Що там ви можете уявити! Багато чого з тутешніх подій і уві сні не присниться!
— Чи ба! — засміявся Авакум.
— Маю велику хату в селі, але живу сам, бо жінка померла, а син виїхав до Лівії. Займаюся полюванням. Я голова мисливського товариства.
— І на що ж ви полюєте? — спитав Авакум.
— На диких качок і гусей, їх на болоті сила.
— Це ваша рушниця? — Авакум кивнув головою на стіну.
— Моя. Лишив позавчора, бо саме періщив дощ!
— Позавчора не було дощу.
— Може, я забув. Вам подобається рушниця?
— Я на рушницях не розуміюся.
— Де вже вам! Лікар казав, що ви археолог.
— На вигляд рушниця гарна.
— Вінчестер.
— Купили собі за кордоном?
— Ба ні! Де там! Один приятель привіз.
— Отож із цієї рушниці ви б'єте на болоті гусей та качок?
— Із цієї, і з інших. У мене аж три рушниці. Полюю вже понад тридцять років!
— Певне, знаєте околицю, як своїх п'ять пальців?
— Знаю.
— І болото знаєте, як своїх п'ять пальців?
— І болото.
— А де вбито собак мого приятеля?