Історія з собаками

Знявши рушницю, він упевненим рухом відкрив її і вийняв набій із цівки. Прокладка сиділа у набої вільно, й Авакум витяг її без жодного зусилля. Всередині не було шроту. Мізинцем він дістав з картонного циліндрика скручений у дудочку цупкий папірець. З одного боку на ньому були написані цифрами радіопозивні, а з другого — розлінієна таблиця з кодом радіошифру. Авакум поклав папірець перед електричним ліхтариком і за якусь секунду сфотографував його з обох боків мініатюрним фотоапаратом. Потім повісив рушницю на попереднє місце.

Нарешті настала черга й білої сорочки.

Думка перевірити набій у рушниці спала йому зовсім не випадково. Він не був аж таким невігласом у мисливській зброї, як удавав, аби відразу не помітити, що магазин рушниці порожній і що подавач і затвор взагалі не працюють. Зброя давно вийшла з ладу й сьогодні служила ні для чого іншого, крім камуфляжу. Що приховує колишній корчмар і кого хоче обдурити? Ці питання разом з підозрілим інтересом корчмаря до пружинки Анастасія (це ще одна загадка!) збудили в Авакумові мисливця і насторожили його.

Спиро Драгнев жив у двоповерховому будинку за сотню кроків од центрального майдану. Помешкання було обставлене по-міському: дорогі меблі, килими. На нижньому поверсі розташувалася їдальня й кабінет бая Спиро, а біля нього — маленький салон для гри в карти. Бай Спиро й Анастасій засіли в їдальні, Авакум же попросив дозволу оглянути бібліотеку.

Він одразу напав на виразний слід. Той, хто тиняється по безлюдних місцях з позивними й радіошифром, неодмінно матиме й дещо інше, старанно приховане від цікавого ока. Кожна людина ховає таємні речі по-своєму. Один закопує в землю, другий замикає на дев'ять замків, а третій, як бай Спиро, хитрує. Всяк робить це відповідно до своєї вдачі. Хитруни, такі, як бай Спиро, ховають свої таємниці на самій видноті, але в таких місцях і в таких сховках, про які б ви не здогадалися нізащо в світі. Хто б подумав, наприклад, що в мисливському вінчестері можуть бути сховані радіопозивні?

Авакум оглядав затишно умебльований кабінет, усміхаючись. «Оця металева коробочка для тютюну на письмовому столі. Що там усередині?» Він підняв накривку й занурив пальці в дрібно нарізану «вірджінію», що пахла медом. Крім ще липких тютюнових крихт у коробці не було нічого. «А та коробочка з-під шоколадних цукерок?» Коробочка не мала подвійного дна, в ній перекочувалося лише три-чотири цукерки, загорнені в золотаву фольгу. «Час біжить, хай йому абищо!» — зітхнув Авакум, перебігаючи поглядом полиці книжкової шафи. «А цей бюст! — мало не вигукнув він. — Якщо в нього під тім'ям нема тайника, — його раптом охопив веселий настрій, — подам у відставку, піду продавати дині!»

Він підійшов до бюста майже натуральних розмірів, поклав руку на тім'я, натиснув і крутнув ліворуч. Тім'я не ворухнулося. Знову натиснув і крутнув праворуч — відливка ковзнула по невидимому жолобку й відскочила вгору. Авакум узяв її в ліву руку, а правою дістав із тайника сховані там предмети — кілька фотографій Прокопія Сапарева, таку саму пружинку, як та, що Анастасій знайшов на болоті, дитячий пістолетик і аркушик паперу в конверті. Всю цю здобич Авакум миттю порозпихав по внутрішніх кишенях піджака. Потім вставив тім'я на місце, і бюст, робота самодіяльного скульптора, знову звично став на книжковій полиці.