Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:

Великий польський письменник Бруно Шульц (1892–1942), котрий усе життя мешкав у Дрогобичі й загинув там від рук нацистів у часи Шоа, був видатним епістолографом. Його листи часто ставали зав'язком майбутніх оповідань, є високими зразками прози магічного реалізму. «Книга листів» — збірка усіх вцілілих листів до друзів, колег, партнерів у видавничих і мистецьких починаннях, освітянських установ. Вона також містить віднайдені листи до Бруно Шульца, які дозволяють краще зрозуміти перипетії індивідуальної біографії митця, його творчі пошуки та осягнення. Це листування понад 60 років збирав видатний польський поет, есеїст і культуролог Єжи Фіцовський (1924—2006). Упорядник також спорядив публікацію докладними коментарями, які стосуються обставин віднайдення текстів, їх атрибутики, згаданих подій і осіб. Книга є своєрідним пам'ятником знищеному нацистами й сталіністами всесвітові галицьких євреїв, котрі спершу пережили Шоа, а відтак у СРСР зазнали брутального затирання слідів їхньої культурної, релігійної та навіть людської присутності на теренах краю.
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
1 ... 34 35 36 37 38 39 40 41 42 ... 112
Перейти на страницу:

Даруйте мені, що мало пишу. Сподіваюся, що ми невдовзі побачимося і досхочу наговоримося. Тим часом бажаю Вам сердечно Веселих Свят і всього найкращого.

Бруно Шульц

Дрогобич, 11 IV 1936

До Вітольда Ґомбровича[227]

67

Ти хотів би мене звабити, дорогий Вітольде[228], на арену, оточену зусібіч цікавістю юрми, хотів би бачити мене, роз'юшеного бика, в погоні за розмаєною плахтою пані докторової, а її ефірний амарантової барви пеньюар мав би служити Тобі за покривало, за яким на мене чекають уколи твоєї шпаги.

Слід було, мій дорогий, ужити більш роз'юшливої барви, більш отруйної стріли, трутизни, гострішої, ніж слина пані докторової з [вулиці] Вільчої. Слід було підсунути мені якусь мудрішу пані докторову, привабливішу, котру варто би було підняти на роги. Ти дещо переоцінюєш мою чутливість, інсинуюючи мені оту напхану шматтям ляльку. Старий, пересичений бик, навіть маючи найкращі наміри, не може вдіяти більше, як похилити голову та поглянути жаским, закривавленим оком з-поміж пік, якими Ти мене нафарширував. На жаль, мені бракує шляхетного вогню й тієї сліпої та шаленої люті, яка б мене понесла, за Твоїм задумом, у феєричну атаку. А Ти вже заздалегідь визначив для мене лінії, перекрив і обставив бічні шляхи, щоб загнати мене на сам центр арени. Ти заздалегідь згидив мені посутній розіграш, кваліфікував публіку, визначив акустику місця, докладно окреслив, чого від мене слід очікувати. А що, коли б я й виявився, всупереч конвенціям, биком, биком без честі та честолюбства у грудях, коли б я злегковажив нетерпіння публіки, повернувся задом до пані докторової з [вулиці] Вільчої, до якої ти мене підштовхуєш, і вирушив на Тебе з войовничо піднятим хвостом? Не для того, шляхетний Тореадоре, щоб повалити Тебе з ніг, а щоб підхопити Тебе на хребет — якщо це не манія величі — і винести Тебе поза межі арени, її правил і кодексів.

Адже, скажу це виразно, я не вірю в священний кодекс арен і форумів, ігнорую його і ціную дуже низько, проте Ти, будучи ним захопленим, спорядив його маргінеси в найкращі голоси та коментарі — дивне то, воістину, богослужіння, яке піднімається понад об'єктом свого культу в танках блазнюючої іронії!

Отож, погодься, дорогий Вітольде, щоб ми відкликали оту цікаву тавромахію і, покинувши розпороту ляльку на піску, полишивши гомін розчарованої публіки позаду, вирушили пліч-о-пліч — бик і його тореадор — до виходу, на волю, вільним прогулянковим кроком — заглибившись в інтимну розмову ще до того, як вийдемо з останніх кіл театру.

О ні, що за парадокс! Ти — в ролі захисника публічних форумів і їхньої гучної акустики! Але що таке акустика форуму й арени, які істини та аргументи озвучуються там, і звідки береться той невідпорний заклик до наших сердець і досвіду? Яка ж то частка нашої істоти вибігає йому назустріч, сповнена схвалення та згоди, всупереч нашому достеменному знанню? Ти полюбляєш і цінуєш популярний дотеп, бажаний натовпові дотеп, дотеп, який б'є супротивника, попри його рації та аргументи, прирікаючи на посміховисько, вибиває зброю з рук без схрещення посутніх шпаг? Тебе спокушає безпосередність ефекту, негайна, позалогічна солідарність усіх дружин докторів із [вулиці] Вільчої, оплески всіх посполитих, вітальних, пересічних? Ба більше, із глибин власної істоти Ти бачиш із подивом, як підноситься мимовільна афірмація та солідарність із чимось, що Тобі насправді чуже й вороже? Отож, те, що Тобі здається якоюсь трансцендентною, надіндивідуальною потугою, є лишень слабкістю Твоєї натури. То в нас правує юрма, дорогий Вітольде, юрма, що покутує і закорінена в нас, видає свій рик, глушить нашу обізнаність та судомно підносить наші руки в жесті сліпого схвалення. То рефлекси стада, які затьмарюють у нас ясність суджень, упроваджують архаїчні та варварські методи розумування, арсенал атавістичної, подоланої логіки. Цей дотеп апелює до юрми в Тобі, впевнений, що на той сигнал здійметься в Тобі темний і невиразний — наче ведмідь, привчений до голосу циганської дудки.

Пані докторова з [вулиці] Вільчої! Чи Ти хотів поплутати мої плани, зродити сум'яття в моїх почуттях, ставлячи переді мною як антагоністку представницю консолідованої, солідарної, потужної корпорації, прокладаючи лінії нашої гри одразу ж поруч із розвинутим бойовим статевим фронтом? Чи Ти хотів, у підступності своїй, заманити мене на ті грузькі терени пограниччя, так добре Тобі знані, де компас наших почуттів починає безладно обертатися, полюси моральних означень змінюють свої знаки в дивній амбівалентності, а ненависть і любов утрачають свою недвозначність у великому, повсюдному конфузі? Ні, ні, дорогий Вітольде, я визволився від того, вмію вже протидіяти тому великому конфузові, відокремлювати й розмежовувати те, що чуже навзаєм. Безумовно, я ціную те, й усією душею визнаю, що пані докторова має гарні стегна, але я обмежую той факт до властивої йому сфери. Я вмію запобігти тому, щоб поклоніння ніжкам пані докторової не проникло в аж ніяк не властиву йому сферу. І вся лояльність того поклоніння не перешкоджає мені у сфері інтелектуальній плекати щиру зневагу до її філістерської тупості, до її мислення простими формулами, до всієї тієї чужої мені та ворожої ментальності. Це саме так, я зізнаюся щиро, що ненавиджу пані докторову з [вулиці] Вільчої, істоту, позбавлену будь-якої посутності, дружину лікаря в чистій, дистильованій формі, шкільний приклад дружини лікаря, а навіть просто дружини… хоча в іншій і цілком окремій сфері мені важко опиратися чарівності її ніг.

вернуться

227

Вітольд Ґомбрович (1904—1969) — польський прозаїк, драматург і есеїст. До війни видав у Польщі збірку оповідань Спогади періоду дозрівання (Pamiętnik z okresu dojrzewania), п'єсу Івонна, принцеса Бургундська (Iwona, księżniczka Burgunda), роман Фердидурке (Ferdydurke), від 1939 року мешкав у еміграції в Аргентині. Опублікував романи Транс-Атлантик (Trans-Atlantyk), Порнографія (Pornografia), Космос (Kosmos), п'єси Шлюб (Ślub) і Оперетка (Operetka), нотатки й міркування Щоденник (Dziennik), збірку оповідань Бакакай (Bakakaj), переважно зі Спогадів періоду дозрівання. Помер у Франції.

вернуться

228

Це репліка Шульца в наче-листуванні (йдеться про стилізацію під листування, оскільки це був обмін текстами на сторінках газети) між ним і Ґомбровичем, яке було започатковане з ініціативи редактора щомісячного журналу «Studio» Боґуслава Кучинського, опублікована в «Studio» 1936, № 7.

1 ... 34 35 36 37 38 39 40 41 42 ... 112
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)