Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]

— Як же я міг підійти до якоїсь міфічної «Волги», коли не виходив з приміщення?

— Ви твердите це?

— Так.

Хаблак занотував відповідь у протокол, скоса зиркаючи на Власюка. Сидить прямо й не відводить погляду, навіть посміхається іронічно, але ж точно — збрехав..

Підсунув протокол Власюкові.

— Прошу розписатися.

— Це все? — здивовано підвів брови той. — І для цього треба було викликати мене до міліції, замовляти перепустку?

— Так, саме для цього. — Хаблак нараз подумав, що цей вельветовий піжон нікуди від нього не дінеться. Посміхнувся Власюкові мало не приязно й мовив серйозно:

— Ми постараємося розшукати цю білу «Волгу» і тоді повернемось до нашої розмови.

— Шукайте, — знизав плечима Власюк, але Хаблак помітив, що хлопець якось напружився. — Шукайте, — повторив, — мене це не обходить.

— Як сказати… — Хаблак підписав перепустку, подав Власюкові. — Прошу, можете йти.

Дивився, як іде хлопець до дверей, як відчиняє їх — вже в дверях Власюк не витримав і озирнувся, Хаблак перехопив його погляд і зрозумів, що виграв цей зовсім маленький двобій: капітан міг дати голову на відсіч, що помітив в очах Власюка переляк.

Сидів і думав: як знайти білу «Волгу»? В місті не одна сотня таких машин, та й взагалі, якщо водій причетний до злочину, ніколи в житті не зізнається. А ти спробуй довести, що саме він стояв біля видавництва! Шофера ж ніхто не бачив.

Так уже й ніхто? Адже «Волга» простояла чверть години, і за цей час повз неї пройшов не один десяток людей. Правда, хто в наш час звертає увагу на машину? А може, хтось і звернув…

Хаблак подзвонив Зозулі.

— Усе починаємо спочатку, Федю, — мовив не зовсім оптимістично. — Ти опитав мешканців будинку, що поруч видавництва, давай, старий, займемося ще двома.

— Вони ж далеко, що з них побачиш? — упевнено заперечив лейтенант.

— Думати, Федю, треба, — лагідно, але не без іронії одповів Хаблак, — а якщо хтось з їхніх мешканців, повертаючись додому, проходив повз «Волгу»? Та ще випадково запам’ятав номер?

— І з нетерпінням чекає нашого приходу, щоб назвати його…

— Так, з нетерпінням, — ствердив Хаблак. — А ми примушуємо людину чекати. Давай, Федю, бо наш персональний тролейбус уже стоїть на зупинці.