![Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/8/9/2/1/skifska-chasha-zbirnik-skifska-chasha-dva-dennih-rejsi-download.jpg)
Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Капітан Хаблак #3
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]». Краткое содержание книги:
У відомого археолога під час творчого вечора зникла знайдена ним у скіфському кургані срібна чаша. Починається складний пошук, в результаті якого міліція з допомогою громадськості знаходить безцінний скарб і знешкоджує зграю добре законспірованих грабіжників.
Повість «Два денних рейси» присвячена викриттю працівниками міліції розкрадачів соціалістичної власності.
Селилася на Великій Шиянівській в основному злиднота, що й казати, і ми жили бідно, дід Ілля вже не працював, минуло йому сімдесят, одержував маленьку пенсію, а всю сім’ю тягла бабка твоя Федосія: працювала у Лаврі в лікарні нянькою, та й ще прати білизну брала. Сам розумієш, доход невеликий, не розженешся, і носили ми перелицьовані й до блиску стерті пальта, а на обід якщо борщ був з м’ясом, то вже свято, а більше каша, ледь заправлена шкварками, а то й просто олією.
Я тобі скажу, непогана ця їжа, пшоняна каша з олією, виросли ми на ній і, бачиш, людьми стали. Тепер моїм вертихвісткам на сніданок давай яйця й сосиски, і то не щодня, бо набридає, а ми тих сосисок, либонь, і не бачили. Якщо мати двічі на місяць у зарплату котлети зробить — радість, чесно кажу, радість, бо, знаєш, як пахне: нема смачніших котлет, підсмажених мамою на смальці!
Дядько Тихін знову витер очі тильним боком долоні, але зробив це автоматично, бо вже не були зволожені, а блищали лихоманково.
— Дід Ілля, — вів далі, — чим міг, допомагав матері. Був він майстром на всі руки: робив і лагодив табуретки, меблі, паяв і лудив відра — це тепер, коли у відрі дно проіржавіло, його на смітник, а тоді речами дорожили, відро так просто не купиш, та й копійки рахували, краще дно залудити чи навіть нове поставити, все одно дешевше.
Дід Ілля завжди робив усе, що просили, не вимагав платні, не відмовлявся, правда, коли й платили — хто скільки міг, двадцять копійок чи навіть десять, все ж у господарстві згодиться. Крім того, хотів зробити матері подарунок і збирав гроші на нього: дзеркальну шафу тої ж фабрики Боженка, на якій працював колись, була та дзеркальна шафа дуже модною, і мати мріяла про неї, бачив — стоїть зараз у Ростові в кімнаті ліворуч, тож купив її дід Ілля на складені від дрібних заробітків копійки.
Сергій одразу згадав оту шафу — стару, з потемнілим дзеркалом, таких тепер не знайдеш, хіба що на звалищі.
Хаблак мимоволі зиркнув на гарні меблі, дядько Тихін перехопив цей погляд, одразу зрозумів племінника, поплескав його по коліну.
— Дай боже, хлопче, гарно живеш, і щоб ніколи не звідав біди. Хоча, — кахикнув не дуже впевнено, — бідність і загартовує. Принаймні знаєш ціну кусня хліба, ми вже іноді не дивимось і на булку з маслом, а на чорний хліб з сіллю й поготів. А дід Ілля і цієї булки з маслом за життя не наївся досхочу. Збирав копійки, назбирає карбованця, загорне в папірець і до скриньки. Була в нього така скринька, невеличка, де зберігав свій скарб: інструменти, якісь старі журнали, парадні чоботи, бачиш, у них він і сфотографований, пошив ці чоботи ще до революції й доносив до війни не ремонтуючи. Може, набійки на підбори ставив, але й взував чоботи рідко, на свята чи куди в гості.
Складав, отже, дід до скриньки зароблені копійки, а я дивився й заздрив, дуже мені карбованець потрібний був на олов’яного пугача, який стріляв справжніми пробками, стріляв — і пахло сіркою: у хлопця з сусіднього будинку був такий, за ним ходила вся наша Велика Шиянівська, — боже мій, який розкішний був пістолет і як мені його хотілося!
Дядько Тихін побачив трохи іронічну посмішку на Марининому обличчі, затнувся й сказав ніяково:
— Звичайно, тепер це смішно, у тебе народиться син, Маринко, і ти накупиш йому гору іграшок, але ж усі вони не будуть варті того олов’яного пістолета, бо пам’ятатиму його все життя: з-за нього вчинив крадіжку.
Замикалася дідова скриня невеличким замком. Малий був я, та винахідливий шибеник: дістав десь цвях, зігнув, поколупався в замку й відімкнув скриню. Зверху в окремому відділенні праворуч лежали якісь дідові документи, туг же стояли акуратні стовпчики загорнутих у папірці мідяків і срібних монет — дідів жебрацький капітал.