Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]

— Розумієте, капітане, — почав Данько, — видавництво закупило нові настільні лампи років чотири тому. Усі вони мають чорні штепселі, а тут — коричневий. І явно новий.

Хаблак оглянув штепсель. Справді, новісінький, контакт ти аж виблискують жовтизною. Запитав:

— Поміняли недавно?

Завгосп мовив роздратовано, бризкаючи слиною:

— І ви такої!.. Я вже казав Данькові, знати не знаю й відати не відаю. Ну, чого причепилися з цим штепселем?

Хаблак витягнув з кишені загорнутий в хусточку чорний штепсель, знайдений на клумбі. Показав завгоспові.

— Його хтось викинув учора ввечері через вікно надвір. Перед цим зіпсувавши ним світло у видавництві.

Очі в Крота округлилися.

— Ось воно що! — вигукнув злякано. — І ви вважаєте, він од моєї лампи?

— Можливо.

— Я не міняв штепсель.

— Хто ж?

— Якби знав…

Хаблак уважно обдивився обгорілий штепсель.

— Тут збереглися відбитки пальців, — сказав і тут же поправився: — По-моєму, збереглися. Дамо сьогодні на експертизу. І доведеться взяти відбитки ваших пальців, шановний Юхиме Сидоровичу. Прошу вас під’їхати сьогодні до міського карного розшуку.

Завгосп одразу знітився.

— Ну а якщо мої відбитки? — запитав.

— Значить, ти, старий чорт, зіпсував учора електрику, — вигукнув Данько роздратовано. — А зараз придурюєшся.

Хаблак зупинив художника коротким рішучим жестом.

— Хто вам дав право ображати людину, Петре? — запитав докірливо.

— Може, я не правий? То хто ж іще? Він виготовив «жука», а потім викинув його. Гадав: кінці у воду, а ми знайшли!

— Якщо на штепселі справді відбитки пальців громадянина Крота, — мовив Хаблак серйозно й з відтінком офіційності, — то це свідчитиме тільки про те, що штепсель від його лампи. А хто зробив «жука», дізнаємось.

Завгосп підвів угору пальця.

— Чуєш розумну людину, Данько? — запитав з викликом. — Не кажи злодій, поки за руку не схопив!

— Схопимо, — пообіцяв Данько з викликом, але Петренко поклав йому руку на плече, закликаючи заспокоїтися.

— Ваша кімната замикається? — запитав Хаблак Юхима Сидоровича.

— Звичайно. Всі кімнати у видавництві замикаються.

— І ключі висять на дошці у вахтера?

— Так.

— А буває, що ви виходите, не замкнувши за собою двері?

— Звичайно, чого ж кожного разу замикати? Тут у мене стіл та стілець, більше нічого. Комору замикаю, там видавниче майно, його належить замикати, а тут що? Тут нічого не візьмеш.

— Нікому не позичали лампу?

— А у нас в усіх кімнатах є. Чого-чого, а ламп вистачає.

— Може, хтось сам забрав?

— І я так вважаю. Забрав і замінив штепсель.

— Ти нам голову не задурюй! — не витримав Данько.

Хаблак вимушений був осмикнути його.

— Дуже прошу вас не заважати, — попросив.

— Але ж прямий доказ: штепсель з його лампи!

— Не прямий, а побічний. Обвинувачення не може грунтуватися на таких доказах.