Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
Коли фашисти вдерлися у місто, дядько майже перестав виходити з квартири. Просиджував дні і ночі у своєму кабінеті. Здавалося, він не хотів помічати, що робилося навколо. Зрідка до нього навідувалися знайомі, особливо один його давній колега ще по навчанню у Варшаві. Але тільки-но хтось з них заводив мову про становище на фронті чи то про той «новий порядок», що його впроваджували гітлерівці на окупованій території, — дядько хмурнів і повторював одне: «Я політикою не цікавлюсь, дайте мені спокій, у мене свої турботи». Справді, він поринув з головою в роботу. Ще в Бориславі, задовго до 1939 року, почав якісь досліди, потім продовжував їх, уже працюючи у Львові, час від часу виїжджав на нафтові промисли. Іноді його супроводжував Пілляр. Точно не знаю, але я гадаю, що саме ця робота і спонукала професора запросити дядька до інституту… Дядькові погляди на життя були дещо дивні, а вдача важкувата. Не дуже говіркий, відлюдкуватий взагалі, в роки окупації він геть замкнувся у собі. Він багато дечого не розумів. Та що й казати. Людина була далека від боротьби, від усього того, чим жив мій батько, його Друзі. Дядько тішився думкою, що наука є наука, і за будь-яких обставин його хатня фортеця — кабінет залишиться недоторканним, варто лише ні в що не втручатися. Навіть загибель Пілляра не розвіяла його ілюзій. Він вважав її лише трагічним непорозумінням, тяжкою випадковістю війни, та й тільки.
Працював дядько по шістнадцять годин на добу. Щоранку я носив йому в кабінет сніданок і каву. Увійду, поставлю мовчки все на столик і тихенько вийду. Я не заважав йому, і він був задоволений. Та одного вечора я все ж порушив давно встановлений порядок. Приніс йому чай з бутербродами і раптом запитав, що він креслить І пише ночами. На мій подив, дядько не розгнівався. Можливо, він стомився, і випала нагода перепочити, а може, йому просто захотілося поділитися з кимось своїми думками. Так чи інакше, дядько не вигнав мене. Тільки поглянув спочатку якось здивовано, тоді посміхнувся, взяв мене за плечі й підвів до креслярської дошки…
Історія загадкових покладів пального, їхня фантастична недоторканність — о, це було цікаво, воно не на жарт стривожило мою дитячу уяву. Дядька в ті хвилини наче підмінили. Він розбалакався, малював мені все такими яскравими фарбами, з такою пристрастю і захопленням, що я сидів, наче зачарований. Передо мною відкривався новий, незвіданий світ підземного, наче з казки, мертвого царства, що чекає свого хороброго Івана-царевича. Не знаю, може, якраз у ті хвилини я й став нафтовиком, — посміхнувся Вранюк. — Потім дядько довго і терпляче пояснював мені креслення, втлумачував, як буде діяти кожна деталь апарата, якого він конструював багато років, почавши ще там, у Бориславі. Правда, далеко не все з того, що я почув, було мені ясно, але я зрозумів, відчув одне: таємниці нафтових пластів для дядька вже не існує, він розкрив її, апарат, що пожене нафту з надр, уже є… Після цього вечора у мене час полинув скоріше. До школи я не ходив, водиться ж з такими ж, як сам, хлопцями дядькова дружина мені забороняла. Вона всього боялася, тримала мене майже всі дні у квартирі. А тут раптом знайшлося заняття. Я вже сміливо відчиняв двері дядькового кабінету і сидів там, скільки хотів. Іноді мовчки спостерігав, як він працює. Іноді допомагав йому — застругував олівці, розчиняв туш, різав папір… Так проминув ще один рік. Місто голодувало. З квартири винесли майже все, що було цінного, і продали. Хазяйка бідкалася. На щастя, якийсь дивак визнав, що меблі у дядьковій квартирі рідкісної стародавньої роботи, і взяв кілька крісел, пообіцявши протягом місяця носити за це по півкілограма м’яса. Спочатку цей тип перешіптувався з дядьковою дружиною на кухні, потім почав пхати ніс у всі кімнати, винюхував, що б ще прибрати до рук за безцінь… А дядько, як і раніше, не звертав ні на що уваги. Настрій у нього був піднесений, він завершував роботу, якій присвятив дванадцять років життя.