Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

Електрична енергія як предмет злочинів, передбачених ст. 1881 та 201 КК, — це енергоносій, який виступає на ринку як товар, що відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-технічними характеристиками (одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, повернення, переадресування), які визначають необхідність регулювання та регламентації використання цього товару.

Під тепловою енергією розуміється товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу (абз.23 ст. 1 Закону України від 2 червня 2005 р. «Про теплопостачання»[182]). Фактично предметом злочину виступає не сама теплова енергія, а теплоносій — рідка або газоподібна речовина, що циркулює у трубах або каналах і передає теплову енергію в системах теплопостачання, опалення, вентиляції та технологічних установках (абз.12 ст. 1 названого Закону).

Предметом двох злочинів проти власності, передбачених ст. 189 (вимагання) та ст. 190 (шахрайство) КК, всі вчені, враховуючи законодавче визначення предмета цих злочинів, називають також право на майно (ст. 189, 190 КК) та будь-які дії майнового характеру (ст. 189 КК), які аж ніяк не можуть розглядатись як різновид майна. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності», з одного боку, роз'яснює судам, що об'єктом посягань, передбачених гл. V КК 1960 р., є приватна власність громадян, а предметом — майно, належне громадянам: жилі будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. З іншого боку, Пленум Верховного Суду України констатує, що предметом шахрайства і вимагання є не тільки майно, а й право на нього (надання права вимагати виконання зобов'язань, документи, які надають право на отримання майна, тощо), а вимагання — і будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод або відмова від них, відмова від прав на майно тощо) (див. пп. 2, 3 названої постанови)[183].