Тут баба ворожила (2006)
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-092-3
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тут баба ворожила (2006)». Краткое содержание книги:
А що скажете, якщо вам запропонують поворожити на смерть із гарантією? Тобто фірма гарантує, що той, на кого ви ворожите, обов’язково захворіє й помре впродовж кількох місяців. І все законно — контракт, штрафні санкції, оплата.
Герої нового роману Наталі Паняєвої «Тут баба ворожила» потрапили саме в таку ситуацію. І їм залишається вибір — або кликати на захист іншу ворожку, або…
Містика в нашому житті межує з реальністю. І кожен сам собі вибирає місце відносно цієї межі. Головне — щоб усе закінчилося щасливо.
Та Авенір не міг повірити, що все так елементарно.
— Та чорт забирай! — вигукнув він. — Цього просто не може бути! Я не вірю!
Артеменко посміхнувся, погладжуючи рукою русяву борідку.
— Я з вами абсолютно згоден. Володарка — надзвичайна жінка, вона має дивовижну таємну силу, але повірити у це неможливо. Ви правильно кажете — це фантастично! Ніхто не повірить, що можна наслати такі думки, які призведуть до смерті. Причому до природної смерті.
— Володарка приписує собі такі можливості?
— Вона має такі можливості, — з натиском вимовив Арметенко. — Чому ви вірите, що Пьотр чи Стефанія допоможуть відвернути нещастя, але не вірите, що Володарка може наслати їх? Хоча, можливо, тут справа простіша. Володарка — ясновидиця, у неї в роду було багато знахарок і ясновидиць. Може, вона просто наперед знає, кому коли судилося померти?
Артеменко нахилився над столом, дивлячись в очі Авеніру, наче хотів пересвідчитися, що його слова справили належне враження. Дейкало мовчав. Тоді Артеменко заговорив знову:
— Уявімо собі таку ситуацію. Хтось хоче знати, коли помре його бабуся Олена. Інколи це необхідно знати, особливо якщо старенька має непоганий статок чи діаманти, зашиті в подушку. Це ж просто діловий підхід. Хтось хоче знати, чи зможе він, наприклад, продавши бабусину квартиру на Липках, розраховувати на певну суму саме у жовтні. Якщо так, то йому вдасться укласти вигідну оборудку. Але смерть — річ непевна. Бабуся Олена за допомогою лікарів може протягти ще десяток років. Цей хтось лише радітиме, бо він любить стареньку. Але знати точно не завадить.
Він знову помовчав, пильно вдивляючись в Авеніра, а тоді додав:
— І тут на допомогу приходжу я. Я укладаю парі. Яке завгодно. Звичайно, на моїх умовах. Цей хтось звертається до мене. Природньо, він не буде ставити на те, що старенька помре. Це жорстоко, а він не жорстока людина. І ми з ним вирішуємо: він закладається на певну суму, що бабуся Олена буде жива і здорова на Різдво, а я закладаюся, що ні. Все дуже просто. Ми укладаємо угоду і підписуємо її. Я призначаю число. Я стверджую, що приблизно цього числа, можливо, на тиждень раніше або на тиждень пізніше, бабусю Олену поховають. Він не погоджується зі мною. Проходить час. Якщо він правий — я плачу йому, якщо я правий — він платить мені.
Авенір відчув, як волосся заворушилося у нього на голові. Та все ж він спитав:
— Які ваші умови?
Артеменко миттю перемінив тон.
— Ви з цього і почали. Заходите — і з порога: «скільки?» Налякали мене. Жодного разу не бачив, щоб людина так брала бика за роги.
— І все ж. Які ваші умови?
— Це залежить від багатьох причин. Переважно від суми парі. Іноді від можливостей клієнта. Якщо йдеться про чоловіка, який набрид, або про шантажиста, то сума встановлюється залежно від коштів клієнта. Ви повинні розуміти, що я не веду справи з бідними людьми. Винятком є випадки, коли йдеться про велику спадщину. Тоді ми виходимо з розмірів спадщини бабусі Олени. Сума парі складає приблизно десять відсотків від очікуваної суми. А умови парі — тисяча до одного. Звичайно, у твердій валюті, або, як ще кажуть, в у.о., — він захихотів.
— Тисяча до одного? Круто! — присвиснув Авенір.
— Але якщо ви точно знаєте, що ваша бабуся Олена ось-ось помре, ви ж до мене не прийдете.
— А якщо ви програєте?
Артеменко стенув плечима.
— Бува й таке. Доведеться платити.
— А якщо я програю і не схочу платити?
Артеменко відкинувся в кріслі і примружив очі.
— Не раджу вам цього робити, — тихо, але з прихованою погрозою в голосі сказав він.
В Авеніра по спині побігли мурашки.
Він підвівся і кинув:
— Мені треба все ретельно обміркувати.
І тут Артеменко вкотре перемінився ще раз. Він знову став лагідним і люб’язним.
— Звичайно, звичайно. Такі справи нашвидкоруч не вирішуються. Не треба поспішати. Якщо ви вирішите укласти зі мною парі, приходьте, ми його обговоримо. Адже вам не горить? Квапитися не варто. Ще є час.
Дейкало вийшов з контори, приголомшений почутим. Адже до сьогодні він сподівався, що історія з Володаркою і вбивствами на відстані — просто маячня, але тепер справи набрали реалістичних обрисів.
Він брів убік Львівської площі, а у вухах його лунали слова: «Ще є час…»