Тут баба ворожила (2006)

Наступного дня Авенір поїхав до Наталі Паняєвої. Він хотів із нею побалакати про всілякі потойбічні дива. Журналіст знав, що голова письменниці набита різноманітними відомостями, котрі, як вона вважала, можуть колись знадобитися.

Але Наталя була не в гуморі. Вона щойно випровадила ветеринара, який приїжджав оглянути Тимура.

— Ти уявляєш, — обурено мовила вона, ледь відчинивши двері, — він сказав, що Тимкові треба дати ліки від глистів.

— Здуріти можна, — притакнув Авенір. — А «він» — це хто?

— Ветеринар. Вважає, що в мого пса можуть бути глисти!

Авенір озирнувся на Тимура, який йшов слідом за ними. Пес збентежено похнюпився. Йому було соромно через те, що його запідозрили у такому неподобстві.

— До того ж ці ліки можуть містити талій. Тимко ж облізе!

— Не вигадуй! Талій — страшенно небезпечна штука. Я думаю, його тепер не використовують у ліках.

— Досить того, що пес жере часник, — коли собака жере часник, у нього глистів не може бути, — продовжувала обурюватися Наталя. — А де тепер використовують талій?

— В інфрачервоній техніці, як амальгаму в спеціальних термометрах, і як отруту!

— От бачиш! Кави хочеш?

— Не відмовлюся. Якщо ти маєш час, я хотів розпитати тебе про білу і чорну магію. Маєш якісь книжки на цю тему?

— Дещо є. Зараз пошукаємо. Але спочатку кава.

Наталя подалася на кухню, за нею звично посунув Тимур. Авенір влаштувався у кріслі, дослуховуючись до булькотіння ввімкненої кавоварки.

Письменниця щойно закінчила розділ чергового роману і була налаштована побалакати. Тимур, здавалося, теж зрадів гостеві. Він знав, що Авенір обов’язково почастує його печивом. Незабаром на столі з’явилася кава і бренді. Авенір подумав, що тільки він і п’є цей бренді, бо рівень напою у пляшці від його останнього візиту не знизився.

— Над чим ти зараз працюєш? — спитала Наталя. — Випадково, не маєш якоїсь сенсації?

— Наче ти не дивишся телевізор і не лазиш по Інтернету, — пробурмотів Авенір. — Якщо буде якась сенсація, ти її не пропустиш! Хто-хто, тільки не ти!

— Ти розумієш, — сказала Наталя, зручніше вмощуючись у кріслі, — далеко не з кожної карної справи можна взяти цікавий сюжет.

— Розумію, — погодився Дейкало. — От Дементій нещодавно розповідав мені про вбивство священика. Як на мене, з цієї історії важко зробити карколомний роман.

— А якщо священик був старим гріховодником? Або брав участь у якихось темних справах?

— Не сміши мене. Які можуть бути темні справи у літнього священика?

— Наприклад, він насправді був сатаністом, і фанатики, дізнавшись, наказали його за це, — засміялася Наталя.

— Ні, — заперечив Авенір, — він був звичайним бідним священиком.

— Тоді не знаю.

— А що ти взагалі знаєш про сатаністів? — спитав Дейкало.

— Нічого. Переважно плітки, які з’являються у твоїй газеті, — Наталя підвелася і рушила на кухню готувати нову порцію кави.

— А про білу чи чорну магію? — гукнув їй вслід Дейкало.

— Про білу магію я маю деякі книжки, — Наталя стояла в дверях із кавником у руках. — Але ніколи цим докладно не займалася.