Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
Ніхто не почув. Ніхто не прийшов. Тиріон знову поринув у сон в темряві, що смерділа його власною сечею. Йому наснилося, що коло ліжка стоїть сестра, а з нею поруч — їхній вельможний батько. Обидва похмуро супили брови. То мав бути сон — адже князь Тайвин перебував десь на заході за тисячі верст, бився там з Роббом Старком. Приходили й інші, потім йшли геть. Варис подивився на нього та зітхнув з розпачу, але Мізинець зізволив пустити якийсь жарт. «Клятий зрадливий мерзотник», подумав Тиріон з люттю, «ми відіслали тебе до Лихомостя, а ти не повернувся». Іноді він чув, як вони розмовляють між собою, але слів не розумів. Голоси дзижчали у вухах, наче шершні, загорнуті у повсть.
Тиріон хотів спитати, чи перемогли вони у битві. «Напевне, перемогли. Інакше моя голова вже стирчала б десь на шпичці. Якщо я живий — значить, ми перемогли.» Думка про перемогу його потішила, та ще більше він порадів, що зміг про неї здогадатися. Отже, розум до нього повертався, хоча й повільно. Це добре — адже окрім розуму, він нічого не мав у цьому світі.
Наступного разу він прокинувся і побачив відсунуті запони та Подріка Пейна зі свічкою. Подрік зиркнув на розплющені очі Тиріона і втік. «Ні, не тікай, допоможи мені, допоможи», хотів був він загукати, але спромігся тільки на придушений стогін. «Я ж не маю рота!» Тиріон незграбно підняв руку до обличчя, потерпаючи від болю, і намацав цупку тканину там, де мав би знайти плоть, губи, зуби. Полотно… Нижня половина обличчя була міцно перев’язана, утворюючи суцільну тверду личину з дірками для дихання та годування.
Под скоро з’явився знову, а з ним незнайомий маестер у рясі та з ланцюгом.
— Ласкавий пане, ви повинні лежати тихо, — забурмотів він. — Вас дуже тяжко поранено. Рухом ви тільки зашкодите собі. Хочете пити?
Тиріон незграбно кивнув. Маестер вставив у отвір для годування над ротом викривлену мідну лійку і залив у неї тоненький повільний струмочок. Тиріон ковтнув, ледве розбираючи смак, і запізно зрозумів, що йому дають макове молочко. Коли маестер вийняв лійку з рота, Тиріон вже знову падав у прірву сну.
Цього разу він побачив себе на учті — на бенкеті на честь перемоги у якійсь величезній трапезній. Тиріон сидів на високому кріслі, на помості, а люди підіймали келихи й славили його як переможця і рятівника. Там був і Марільйон — співець, що супроводжував його крізь Місячні гори. Він грав на цимбалах і співав про відважні Бісові діяння, і навіть батько, слухаючи пісню, посміхався до Тиріона схвально. Коли пісня скінчилася, Хайме підвівся з місця, наказав Тиріонові стати на коліно, торкнувся своїм золотим мечем одного плеча, потім іншого, і Тиріон підвівся вже лицарем. Шая чекала, щоб обійняти його; вона взяла Тиріона за руку, почала сміятися, дражнитися та пустувати, кликати його своїм велетнем-Ланістером.
Тиріон прокинувся у темряві, в холодній порожній опочивальні. Запони знову були засунуті. Щось здалося йому неправильним, викривленим, не таким, як треба — хоча що саме, він не знав. Поруч знову нікого не було. Відкинувши ковдри, Тиріон спробував сісти, але страшний біль змусив його відмовитися від свого наміру. Подих йому перехопило; боліло не тільки обличчя, і навіть не найбільше. Правий бік перетворився на суцільну муку, а груди, коли він піднімав руку, простромлювала наскрізь гостра стріла. «Що ж зі мною сталося?» Битва, яку він намагався згадати, здавалася якимсь напівсном. «Напевне, мене поранено тяжче, ніж я гадав. Пан Мандон…»
Спогад його налякав, але Тиріон примусив себе втримати його, покрутити в голові, гарненько роздивитися. «Він намагався мене вбити, тут помилки бути не може. Це мені не наснилося. Він би мене на шматки порізав, якби Под його… Под? А де Под?»
Скрегочучи зубами, Тиріон ухопив запони ліжка і смикнув на себе. Вони з тріском відірвалися від навісу над головою і впали додолу — половина на очерет, половина на нього. Навіть таке крихітне зусилля геть виснажило Тиріона: у голові запаморочилося, навколо закружляла опочивальня — голі стіни, темні тіні, єдине вузьке вікно. Тиріон побачив власну скриню, велику купу свого одягу, побитий обладунок. «Це не моя опочивальня», усвідомив він. «Ба навіть не Башта Правиці.» Хтось його переселив у інше місце. Тиріон гнівно закричав, але вийшов в нього тільки придушений стогін. «Мене перенесли сюди помирати», подумав він, зім’якнувши і знову заплющивши очі. В кімнаті було вогко та холодно, а він весь палав вогнем.