Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Якби ви мали сотню лучників, не гірших за себе, то могли б ще сподіватися втримати замок, — тихо промовив ззаду чийсь голос.
Коли Теон обернувся, за ним стояв маестер Лювин.
— Іди геть, — наказав Теон. — Мені твої балачки набридли.
— А життя? Воно вам теж набридло, мосьпане принце?
Теон підняв лук.
— Ще слово, і матимеш стрілу просто в серці.
— Ні, не матиму.
Теон напнув лука, відтяг сіре гусяче пір’я аж до щоки.
— Хочеш забитися об заклад?
— Я приніс вам останню надію, Теоне.
«Жодної надії нема», хотів він відказати. Але опустив лука на пів-вершка і відповів:
— Я не тікатиму.
— Я і не кажу вам тікати. Вдягніть чорне.
— Вступити до Нічної Варти?! — Теон повільно відпустив тятиву і спрямував стрілу в землю.
— Пан Родрік все життя прослужив дому Старк. А дім Старк завжди був другом Нічній Варті. Пан Родрік вам не відмовить. Відчиніть браму, складіть зброю, прийміть його умови, і він муситиме дозволити вам вдягти чорне.
Братчик Нічної Варти. Це означало: ані корони, ані синів, ані дружини… але життя, і навіть не позбавлене честі. Брат самого Неда Старка служить у варті. Джон Сніговій теж.
«Чорного одягу я маю вдосталь, тільки кракена випороти. У Варті я міг би посісти високу посаду — старшого розвідника або навіть князя-воєводи. Хай сестра забирає собі ті кляті острови. Однак вони такі ж паскудні, як сама Аша. Якби я служив у Східній Варті, то капітанив би на власному кораблі. А за Стіною можна добре пополювати.» Що ж до жінок, то яка дикунка не захоче принца собі у ліжко? Усмішка повільно наповзла на його обличчя. «Ставши чорним братчиком, на когось іншого вже не перевернешся. І люди нарешті матимуть до мене шану…»
— ПРИНЦЕ ТЕОНЕ! — Гучний крик розтрощив його марення на друзки. Двором хутко крокував Кром. — Північани…
Теон зсудомився від раптового нападу жаху.
— Йдуть приступом?
Маестер Лювин вчепився йому в плече.
— Ще є трохи часу! Підніміть прапор миру…
— Там б’ються! — швидко проказав Кром. — Звідкілясь з’явилися ще люди, кількасот. Спочатку вони начебто прийшли на поміч першим. Але зараз нападають на них!
— Аша?
Невже сестра таки вирішила його врятувати? Але Кром зателіпав головою.
— Ні, то північани, я ж кажу. Зі скривавленим тілом на прапорі.
Оббілована людина Жахокрому. Теон пригадав, що до полону Смердюк належав болтоновському байстрюкові. Важко було уявити, що така ница істота змогла перетягти болтонівців на свій бік, але ніщо інше не клеїлося докупи.
— Піду сам подивлюся, — мовив Теон.
Маестер Лювин заспішив за ним. Доки вони досягли верхівки мурів, на базарі за брамою лишилися тільки розкидані мерці та напівживі коні. Бойового порядку ніде не було видно, лише безладний вихор прапорів та клинків. У холодному осінньому повітрі лунали крики та вереск. Пан Родрік, схоже, переважав нападників числом, але військо Жахокрому зберегло кращий лад під проводом своїх очільників і застукало ворога зненацька. Теон бачив, як вони нападають стрімкою лавою, розвертаються, нападають знову і рубають більше військо на криваві шматки, щойно воно намагається стати хоч до якоїсь оборони між будинків. Він чув гуркіт залізних сокир на дубових щитах, нажахане іржання скалічених коней. Корчма палала вогнем.
Поруч з’явився Чорний Лорен і трохи часу постояв мовчки. Сонце сідало низько на заході, фарбувало поля та домівки тьмяним червоним блиском. Над мурами лунав тонкий тремтливий стогін болю, десь за палаючими хатами ревів бойовий ріг. Теон бачив, як по землі повзе поранений, лишаючи кров свого життя у брудному болоті. Він намагався дістатися криниці, що стояла посеред базару, але помер, не досягнувши її. На ньому був шкіряний кубрак та гостроверхий шоломець, але жоден значок не проказував, до чийого війська він належав.
Разом з вечірніми зорями у синіх сутінках з’явилися зграї гайворонів.
— Дотракійці вірять, що зірки — то духи відважних загиблих, — мовив Теон. Це він почув від маестра Лювина багато років тому.
— Які ще дотракійці?
— Кінні кочівники за вузьким морем.
— А, отой набрід. — Чорний Лорен скривився крізь бороду. — Дикуни вірять у всякі дурниці.
Ставало дедалі темніше, дим густішав, і годі було бачити, що там коїться унизу. Але брязкіт криці потроху стих, а бойові кличі та ревіння рогів змінилося стогонами та жалібним лементом. Нарешті з диму виїхала валка вершників на чолі з лицарем у темній броні. Його заокруглений шолом виблискував тьмяно-червоним, з плечей спадало блідо-рожеве корзно. Біля головної брами він натягнув повід, і один з його супутників загукав до замку, щоб відчинили.