Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Ви друзі чи вороги? — заревів додолу Чорний Лорен.
— Хіба ворог привозить такі гарні даруночки? — Червоний шолом махнув рукою, і перед брамою звалили три тіла. Над ними підняли смолоскипа, щоб захисники зі стін бачили обличчя вбитих.
— Старий каштелян! — мовив Чорний Лорен.
— Разом з Леобальдом Толгартом та Клеєм Кервином.
Юний князь отримав стрілу в око, а пан Родрік втратив руку до ліктя. Маестер Лювин скрикнув з розпачу, відвернувся від бійниць і впав на коліна, хапаючи повітря.
— Жирний кабан Мандерлі теж би тут лежав, та йому не стало мужності вийти з Білої Гавані! — гукнув знизу червоний шолом.
«Мене врятовано», подумав Теон. «Звідки ж це моторошне відчуття?» Перемога, солодка перемога, порятунок, про який він молився. Він зиркнув на маестра Лювина. «Подумати лишень, я ж мало не здався, мало не вдяг чорне…»
— Відчиніть браму для наших друзів! — Може, хоч сьогодні Теон спатиме, не лякаючись власних снів.
Вояки Жахокрому подолали рів мостом і в’їхали до внутрішньої брами. Теон зійшов донизу разом з Чорним Лореном та маестром Лювином, щоб привітати їх у дворі. Блідо-рожеві прапорці тріпотіли на кінцях небагатьох лицарських списів; більшість вояків мали бойові сокири, обіручні мечі, щити, потрощені на тріски.
— Скільки ви втратили людей? — спитав Теон в червоного шолома, коли той злізав з сідла.
— Два чи три десятки. — Світло смолоскипа блимало на потрісканій поливі його заборола. Шолом та ринграф були зроблені у подобі обличчя і плечей людини, обідраної та скривавленої, з ротом, скривленим у мовчазному болючому вереску.
— Пан Родрік мав уп’ятеро більше людей.
— Еге ж, але він вважав нас друзями. Люди часто роблять таку помилку. Старий дурень простягнув мені руку, а я її відтяв до ліктя. І показав йому своє обличчя.
Вояк узявся обома руками за шолома, зняв його з голови та утримав на зігнутому лікті.
— Смердюк, — мовив Теон, відчуваючи занепокоєння. «Звідки простий слуга узяв такий добрий обладунок?»
Прибулець зареготав.
— Ні, той покруч мертвий. — І підступив ближче. — То дівка винувата. Якби не забігла так далеко, то його коняка не закульгала б, і ми б могли утекти. Я віддав йому свою, коли побачив на гребені вершників. Дотоді я з дівкою вже скінчив, а він полюбляв бавитися після мене, поки вони ще теплі. Довелося мені його з неї стягнути і пхнути свій одяг до рук: сап’янові чоботи, оксамитовий жупан, шитий сріблом пояс, опанчу з соболями. «Тікай до Жахокрому», сказав я йому, «приведи допомогу, яку зможеш. Бери мого коня, він швидший. Ось перстень батька, щоб там знали, що ти від мене». Він нічого не питав — я його навчив не балакати зайвого. Коли дурника поцілили стрілою в спину, я вже викачався у гидоті, що лишилася після дівки, та вбрався у його лахи. Мене б однак могли повісити, та що вдієш — мусив якось рятуватися.
Він витер рота тилом долоні.
— А тепер, мій ясний принце, на мене чекає обіцяна жінка. Ви просили дві сотні вояків. Я привів утричі більше. І не зелених хлопчаків або дурних селян, а замкову залогу мого батька.
Теон дав слово. Зараз був не час від нього відмовлятися. «Хай жере, що просив, а ради йому можна дати потім.»
— Харраг, — мовив він, — піди-но до псярні та приведи Паллу для шановного…?
— Рамзая. — Пухкі вуста всміхалися, та в очах усмішки не було й сліду. — Дружина звала мене Сніговій, поки не з’їла свої пальці. Дарма вона відмовлялася казати правильно — Болтон.
Його усмішка скисла.
— То я матиму за вірну службу дівку з псярні? Отака мені дяка?
Ані його слова, ані голос Теонові не сподобалися. А ще менше сподобалося, як зухвало на нього дивляться вояки Жахокрому.
— Що обіцяне, те обіцяне.
— Вона тхне собачим лайном. Годі з мене смороду, нанюхався. Краще візьму собі твою постільну зігрівачку. Як ти її звеш? Кира?
— Ти що, несповна розуму? — спалахнув Теон. — Та я тобі…
Удар Байстрюка застав його зненацька. Зчленована латна рукавиця розтрощила вилицю з моторошним хряскотом. Світ зник з очей у червоному вихорі болю.
За якийсь час Теон отямився на землі, перекотився на живіт і проковтнув повний рот крові. «Зачиніть браму!», хотів був заволати він, та було пізно. Вояки з Жахокрому стяли Рудого Рольфа і Кеннеда; річка блискучих кольчуг та гострих мечів вливалася до воріт. У вухах Теонові дзвеніло, а навколо панував жах. Чорний Лорен вийняв меча, та на нього напосілися зразу четверо. Теон бачив, як Ульф біжить до великої трапезної й падає з арбалетною стрілою в череві. Маестер Лювин спробував був дістатися його, але лицар на бойовому огирі встромив старому списа між лопаток, висмикнув зброю і збив його на землю конем. Інший вершник замахав смолоскипом навколо себе, щоб роздмухати, а тоді жбурнув його на солом’яну стріху стайні.