Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Позов про відшкодування шкоди може бути пред’явлений тільки до особи, що заподіяла шкоду своїми незаконними винними діями, які порушили правомочність власника володіти річчю. До особи, якій річ була згодом передана особою, яка порушила права власника, вимога про відшкодування шкоди може бути пред’явлена тільки у випадках, коли придбання такою особою речі кваліфіковано як завідомо обіцяне придбання предметів, здобутих злочинним шляхом, тобто як співучасть у злочині.
Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача
1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
1. Можливість витребування майна з чужого незаконного володіння законодавець ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Стаття 400 ЦК дає підставу для висновку про те, що закон допускає необмежену віндикацію майна у недобросовісного набувача. Виходячи зі ст. 388 ЦК, недобросовісним є такий набувач, який знав або повинен був знати, що відчужувач, у якого він отримав майно, не має права його відчужувати. При цьому до випадків продажу речі у порядку, встановленому для виконання судових рішень, некоректно було б ставити питання про недобросовісність покупця.
2. Витребування майна від добросовісного набувача (особи, яка не знала і не повинна була знати про те, що особа, у якої річ придбана, не має права її відчужувати) можливе у всіх випадках, коли майно придбане безоплатно в особи, яка не мала права відчужувати річ.
3. Якщо ж добросовісний набувач придбав річ за плату, власник вправі витребувати таку річ тільки у випадках, якщо вона вибула з володіння поза його (або особи, якій річ була передана власником) волею, зокрема була загублена власником або іншою особою, якій річ була передана власником, або була викрадена у власника чи такої особи. Можливі й інші випадки, коли майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. При тлумаченні цього положення п. З ч. 1 ст. 388 ЦК слід звернути увагу на те, що йдеться про вибуття майна із володіння не з волі зазначених осіб. Вибуття майна із володіння власника або особи, якій власник передав майно у володіння, не з їхньої волі може мати місце, коли вчиняється правочин. До вибуття майна із володіння власника або особи, якій власник передав майно у володіння, не з їх вини належить передання його на виконання таких правочинів: 1) правочинів, що здійснюються фізичними особами за межами їх дієздатності (ст. 221 — 223, 226 ЦК), оскільки волевиявлення фізичних осіб за межами їх дієздатності таким не визнається взагалі; 2) правочини, вчинені без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК), оскільки дозвіл (воля) органу такого органу вважається частиною волі сторони правочину; 3) правочинів, що вчинені під впливом помилки (ст. 229 ЦК), обману (ст. 230 ЦК), насильства (ст. 231 ЦК); 4) правочинів, учинених у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК); 5) правочинів, учинених від імені юридичної особи особою, що не мала повноваження діяти від імені юридичної особи.