Бо війна війною... Спомини

Ввечері ми всі були в саду. Підійшов Вехтер і почав вияснювати становище наших і совєтів на фронті. Нам здавалося, що він постійно звертався до нашого маленького гурту. Потім почав пояснювати розташування сотень на Штраднер-Коґель. Кожного разу, коли він щось сказав, я замість відповідати «Яволь, гер ґрупенфірер», обмежився тільки словом «Яволь». Коли він від нас відійшов, один з товаришів запитав у мене, чому я постійно повторював «яволь». Я відповів, що з тими всіма листками, що він мав на ковнірі, я зовсім забув його звання і не знав чи він ґрупенфірер, чи оберґрупенфірер. Зрештою, ми до цього часу ніколи не зустрічалися з ґрупенфірером.

Помимо помилки з поверненням в полк, я був з цього задоволений. Десь перед полуднем всі ми з 29 полку пішли дорогою, що вела вниз від Штрадену і відтак наліво від Ґляйхенберґу. Десь там в Траутстмандорфі мав бути третій батальйон, до якого ми прямували. Куди пішли інші, я не бачив і не питав. Було нас в групі шестеро. Ішли не поспішаючи, бо чого спішити поперед батька в пекло. По дорозі розглядалися навколо себе як виглядає ця ґелєнде[43]. Ця дорога йшла широкою долиною, а праворуч десь там в лісі вже були большевики. На щастя, ніхто в нас не стріляв, а горбки з правої сторони ще належали нам. Вже далі зістали ми обстріляні з ручної зброї і мусили йти обережніше. Часом йшли ровами, часом переходили поза деревами. Йти відкритою дорогою було небезпечно. В обідню пору ми затримались у якомусь селі і перекусили, хто чим мав. Хати були покинуті мешканцями, але особисті речі були в шуфлядах. Проте все було перевернуте вверх дном. Навіть оксамитова коробка від невеличкого пістолета була порожньою. Не пригадую, чи була в стайнях худоба. Перейшли залізничну колію і за нею ще кілометр дороги.

Тут хтось сказав, що зліва від цього місця був штелюнґ нашого ґранатомета, яким командував Кухар. Вони отримали «фольтрефен» (пряме попадання міни або стрільна) і всіх їх там побило. Нас троє пішли далі, а Мотика та інші — ще в іншу сторону. Кухаря я ще пам'ятав з Гайделяґеру і мав його на світлині. Ті, що були за позицією, були тільки поранені. Повернули ми наліво і підійшли до першої хати Траутсмандорфу. Знову хтось оповідав, що попереднього дня большевики оточили хату і ганяли за нашими довкола неї, а наші бігали за ними. Ніби бавилися в кішки-мишки, аж поки большевиків не відбили і не прогнали на другий бік дороги. Вони вбили двох чи трьох стрільців. Коли ми зайшли в село, якраз ховали біля церкви цих стрільців. Представились гауптштурмфіреру Діце, командирові батальйону. Відповів нам коротко, призначивши мого колеґу до однієї сотні, а мене — своїм адьютантом. Сам пішов на похорон. Сидимо і не знаємо, що робити. А може він погано сказав, почекаємо, поки не повернеться. Тоді знову повторили те, що сказали першого разу, а він знову своє.