В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
1894 року, коли на престол вступив Микола II, О. Кониський подав петицію, підписану багатьма українськими вченими, про скасування указу, але це прохання було відхилене. Коли ж воно було повторене вже на самому порозі революції 1905 року, то й тоді цар відповів: «Несвоевременно».
1878 року текст указу було вміщено на перших сторінках мініатюрного «Кобзаря» Т. Шевченка, виданого 1878 року в Женеві у друкарні М. Драгоманова «Громада». Це видання нелегально переправлялося до Росії. Вперше цей документ на теренах Росії оприлюднено у статті «До історії указу 1876 року», що з’явилася в журналі «Україна» (1907, У).
Тим часом утиски української культури тривали. Праця Івана Нечуя-Левицького «Світогляд українського народу», через заборону в Росії вийшла у Львові. Заборонено збірник пісень Миколи Лисенка. Знищено тираж книжки Пантелеймона Куліша «Хуторная философия и удаленная от света поезия». Вціліло кілька примірників.
1881 р. Ф. Лебединцеву дано дозвіл на видання журналу «Киевская старина», але неодмінно з попередньою цензурою. Проте Головне управління у справах друку визнало «ненадлежащим удовлетворения» клопотання Олени Пчілки заснувати в Києві лі-тературно-етнографічного місячника «Україна». Міністерство внутрішніх справ дозволило ставити п’єси українською мовою, обставивши це специфічною вимогою: щоб в один вечір, поряд з українською, неодмінно ставили і російську п’єсу. Практично це проіснувало до наших днів.
1833 рік. Затятий переслідувач українського руху Київський генерал-губернатор О. Дрентельн, усупереч царському дозволові, заборонив українським трупам виступати у Києві і на території генерал-губернаторства (Київська, Подільська і Волинська губернії).
1883–1886 роки. Впродовж трьох років Михайло Старицький подавав до драматичної цензури під різними назвами, зі скороченнями і змінами, п’єсу «Не так склалося, як жадалося» (надруковану в альманасі «Рада» 1883 року). Дозволена до постановки З грудня 1886 року. Перша п’єса І. Карпенко-Карого «Бурлака» (1883) дозволена до постановки в переробці 1889 року. П’єсу «Не так пани, як підпанки» драматург шість років посилав у цензуру, де її забороняли майже десятиліття (дозволено 1904 року.
Цензор Рафальський, який пильнував журнал «Киевская старина» заборонив літеру «і» в українських текстах, натомість вимагав ставити «и», що призводило до лексичних непорозумінь («кінь» — «кинь», «віл» — «вил» і т. ін.).
Головне управління у справах друку за наказом міністра внутрішніх справ Д. Толстого не дозволило в українських текстах для журналу «Киевская старина» застосовувати фонетичний принцип, встановлений Академією наук «для малоросійського словника».
Поліція арештувала на Київській друкарні Кончак-Новицько-го книжки, надруковані за українським правописом.
1886 рік. Журналу «Київська старина» заборонено друкувати оголошення про передплату на львівський журнал «Руська історична бібліотека».
1886–1898 роки. Цензурні поневіряння драми Михайла Старицького «Богдан Хмельницький». Автора заставляли безкінечно переробляти цей твір, давали зрозуміти, що в перекладі російською мовою він буде дозволений. Цензор заявив з цього приводу дочці письменника Людмилі Старицькій-Черняхівській: «По-тому-с, что русского язика народ малороссийский не понимает, а малорусский понимает, — вот-с и не желательно, чтоби народ видел такие пьеси на доступном язике».
Дозвіл на постановку п’єси було дано за умови, що автор завершить її апофеозом «Переяславська рада».
Петербурзька цензура заборонила передрук в Одесі альманаха П. Куліша «Хата», а також видання там же «Одіссеї» Гомера в перекладі Петра Ніщинського.
Володимир Науменко подав до Петербузького цензурного комітету рукопис «Опит грамматики малорусского язика». Того ж дня рукопис повернули авторові, пояснивши, що «нельзя же разрешать к печати грамматику того язика, которий обречен на небит ие».
Заборонені підготовлені до друку літературним гуртком «Плеяда» (Леся Українка, Михайло Обачний та ін.) три збірники «Весна» (Київ), «Десна» (Чернігів) та «Спілка»(Одеса). Петербузька цензура заборонила видавати в Одесі збірник українських пісень «Лірник». Заборонено випуск окремим відбитком статті М. Стороженка «Первие годи ссилки Шевченка», надрукованої в «Киевской старте».