В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
Засудивши український рух як явище небезпечне й неприпустиме, комісія виробила низку дискримінаційних заходів, основні з яких і склалі зміст Емського указу Олександра 11. Подаємо його за оригіналом:
«Госуд. имп. в 18/30 день мая высочайше повелеть соизволил: 1) не допускать ввоза в пределы Империи без особого на то разрешения Гл. Упр. по Дел. Печ. каких бы то ни было брошюр, издаваемых за границею на малорусском наречии; 2) печатание и издание в Империии оригинальных произведений на том же наречии запретить, за исключением лишь: а) исторических документов и памятников и б) произведений изящной словесности, но с тем, чтобы при печатании исторических памятников безусловно удерживалось правописание подлинников; в произведениях же изящной словестности не было допускаемо никаких отступлений от общепринятого русского правописания, и чтобы разрешение на печатание произведений изящной словестности давалось не иначе, как по рассмотрению рукописей в Главн. Упр. по Д. П.; воспретить также различные сценические представлення и чтения на малорусском наречии, а равно и печатание на таком же текстов к музыкальным нотам; прекратить дальнейшее издание газеты «Киевский Телеграф». О таковой высочайшей воле предлагаю Гл. Упр. по Д. П. к надлежащему исполнению. — за м. В. Д. тов. мин. ст. — секр. кн. Лобанов-Ростовский».
Указ цей, підписаний царем у німецькому місті Емсі, був таємним і його породжено самодержавною волею, поза чином звичайного законодавства (не розглядався на Раді Міністрів, ні в Державній Раді).
«Сим указом, виданим у передодень «освободітельної» війни Росії за славян, — писав І. Франко у статті «Сухий пень», — російське правительство, апріорі, поклало на всіх своїх нібито народо- і свободолюбивих заходах печать фальші, нещирості, фарисейства.»
Генерал Потапов, доповідаючи цареві в Емсі, представив йому журнал засідань комісії, а також лист до III Відділу Юзефовича, котрий наполягав на репресіях проти Південно-Західного Відділу Російського Географічного Товариства. Цар власноручно написав на журналі своє височайше повеління: Відділ закрити, і щоб відкриття його було можливе лише з його дозволу, за поданням міністра внутрішніх справ.
По суті стали обов’язковими для виконання всі одинадцять параграфів остаточних рекомендацій комісії: заборона викладання будь-яких предметів українською мовою, вилучення з бібліотек усіх нижчих і середніх училищ видань, заборонених другим параграфом проекту (власне, це стосувалося книг, обумовлених у 1–2 пунктах указу); перевірка на благонадійність усіх викладачів навчальних закладів України; «признавалось би полезним» взяти за загальне правило у навчальні округи України призначати викладачів-великоросів, а малоросів розподіляти у навчальні заклади С.-Петербурзького, Казанського та Оренбурзького округів; адмі-ністративе переслідування М. Драгоманова і П. Чубинського («неисправимые и положительно опасние в крае агітатори») та ін.
Цей акт вандалізму діяв упродовж тридцяти років і завдав величезної руйнівної шкоди українській культурі, бо паралізував її життєдіяльність у всіх галузях (розвиток літературної мови, письменство, книгодрукування, вироблення термінології, театр, освіта, наука), спричинився до деформації етнопсихології (насадження комплексу меншовартісності і т. ін.). Останнє мало той негативний наслідок, що, коли на початку XX століття діячі національного відродження ставили питання про українську школу (бодай початкову), то окремі селяни з недовір’ям і осторогою сприймали цю ідею, побоюючись, що рідна, але упосліджена мова зав’яже світ їхнім дітям, що «не виведе їх у люди».
Окрім убезпечення від сепаратизму, царизм таким актом переслідував ще одну політичну мету: щоб «українська культура, що давніше йшла напереді Московщини в зв’язках з культурним світом, в культурних домаганнях і досягненнях, зійшла на провінціаль-ний додаток до «світової» російської культури» (М. Грушевський). Йшлося про духовне роззброєння і вбивство всього народу.
Прикметне, що Олександр II того ж 1876 року залишив політичний заповіт своїм дітям про те, що «могущество России основано на единстве государства, а потому все, что может клониться к потрясениям сего единства и к отдельному развитию различних народностей, для нее пагубно и не должно бить допускаемо.»