Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
Захопившись читанням цього листа, Григорій не помітив, як насторожено виструнчилась Лідія, і повернувся лише на звук її переляканого голосу:
— Ховайте, бога ради, ховайте! Хряпнула хвіртка, хтось прямує до ганку… Джузеппе!
— Мерщій через чорний хід! Я вас послав по сигарети. Повернетесь за півгодини! — скоромовкою наказав Григорій, похапцем виймаючи касету і ховаючи її в кишеню.
— Я вам допоможу зібрати папери.
— Кажу ж вам, мерщій! — гримнув Григорій так люто, що Лідію наче вітром здуло.
Одним помахом руки Гончаренко згріб усі розкладені на столі документи.
«Доведеться впхнути їх абияк, а вже потім… А чорт, не встигну, пізно!»
Жбурнувши папери на стіл, Григорій кинувся до дверей.
«Спробувати проскочити до опочивальні? Замкнутися? Дурниця! Викрию себе з головою! Тільки прийняти бій. Зіграти ва-банк! Двері відчиняються всередину. Якщо стати за портьєрою…»
Мить вагання. Натяк па якийсь невиразний план. Задушлива темрява портьєри, запах пороху, від якого лоскоче в носі й першить у горлі…
Джузеппе наближався до кабінету, насвистуючи «Кукараччу». Ось кроки його уповільнились, зовсім затихли. Мабуть, він спинився, роздумуючи, йти далі чи піднятися наверх, до себе в кімнату.
«Невже пронесе?.. — Григорій затамував подих. — Ні, таки йде сюди!»
Все ще насвистуючи, Джузеппе прочинив половинку дверей, спроквола зробив кілька кроків, і раптом свист урвався.
По звуку кроків Григорій догадався, що Джузеппе кинувся до стола. Тепер повертається, підбіг до стелажа з розверстим тайником.
— Сили небесні, що ж це таке!
Григорій дивувався потім сам, як воєдино в критичні хвилини можуть злитися думка і рух. Не встиг Джузеппе озирнутися, а Гончаренко вже стояв за його спиною з націленим фотоапаратом у руках.
— Ви збожеволіли! Що ви робите? — вражено скрикнув секретар Рамоні, не встигши навіть відірвати руки від отвору тайника.
— Хочу увічнити вашу постать на тлі цієї пікантної обстановки, — глузливо кинув Григорій і двічі клацнув фотоапаратом. — Запевняю вас, фото вийде дуже ефектним.
— Я щойно зайшов!
— Проте встигли зробити чимало!
Лише тепер Джузеппе остаточно прийшов до пам’яті і збагнув усю складність ситуації, в яку потрапив.
— Ви негідник, Шульц! Це справа ваших рук. Сама ваша присутність у порожньому домі свідчить про це. Куди поділась Лідія?
— Я послав її по сигарети. Тільки й усього.
— Ага! Виходить, ви-навмисне вислали її з дому! Ще один доказ проти вас!
— Ви погано розумієтесь на юриспруденції, Джузеппе! Доказ — ось! — Григорій підняв фотоапарат. — Так би мовити, речовий, зафіксований на плівці. А у вас що? Слова! Самі слова, їх легко спростує фотознімок.
— Ви мерзенний шантажист, Шульц! І я це доведу. Є ще логіка, логіка подій…
— Но… но… обережніше на поворотах! Що ж до логіки, то це зброя обоюдогостра. В наші часи деякі документи — ті самі гроші. То чому б вам не скористатися з нагоди…
— Ага, он що! — стиснувши кулаки, Джузеппе впритул підступив до Григорія. — Я вас зараз ось цими руками…
— Годі! Набридло! У мене пістолет, зрозуміли? І коли дійде до насильства…
Міряючи один одного поглядами, вони стояли майже впритул, обидва зблідлі, обидва розлючені.
«Чорт забери! Час переводити розмову на інші рейки… Бідолаха! І якого біса ти звалився на мою голову!»
— От що, Джузеппе! — Григорій витягнув руку з кишені і відступив до стола. — Наш словесний двобій нічого не дасть ні вам, ні мені. Ми можемо порозумітись, не вдаючись до кулаків і пістолета. Пропоную навести тут лад, поки не повернулась Лідія. А вже потім поговоримо про наші взаємини. Попереджаю, нападу з тилу я не подарую!
Спокійно повернувшись, Григорій почав складати документи. Джузеппе похмуро стежив за його неквапливими рухами.
— Ну от, можна й ховати. Покладіть, будь ласка, і поставте полицю на місце!
? З якої це речі? Щоб ви вдруге мене сфотографували?
— Два фотознімки чи три — яке це має значення… Втім, якщо ви так боїтесь…
Сховавши папери, Григорій обережно взявся за секретний замок. Ззаду почулося важке дихання Джузеппе.
«Невже приготувався вдарити? Схопить прес-пап’є і…»
Гончаренко швидко озирнувся. Ні, стоїть спокійно. У погляді неприхована цікавість, очі просто прикипіли до його руки. Виходить, не знав?