Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
Я вам розповім усе, все. Обіцяйте, що не будете на мене дивитись.
Не треба, не треба, Маріанно! Я приблизно здогадуюсь.
— Ні, ні! Ви не можете здогадатись… Він намовив мене сказати вдома, що я з ним… що я з іншими… О, Фред, ви не можете навіть уявити!.. Коли батько мені сказав… коли він назвав мене… коли я збагнула…
— Не треба, не треба про це. Я забороняю вам, чуєте?! Забагато честі для нього так побиватися… Ніхто не повинен знати, і ніхто ніколи не дізнається, що сталося. Всі ми тут ваші друзі, всі дбаємо про те, щоб вам краще було. Якщо ви не будете плакати, якщо слухатиметесь лікаря, — він мій друг, він дуже хороша людина! — за якусь годину я сам відвезу вас додому… Обіцяєте мені більше не згадувати, не плакати?
Обливаючись сльозами, Маріанна запевняла, що вона не плаче, що в неї сухі очі, і ствердно кивала головою, погоджуючись на все, аби тільки швидше її звідси забрали…
Хвилин за п’ять Григорій і Джузеппе вже їхали вулицями вечірнього міста.
Сівши в машину, Григорій відразу заплющив очі. Перед розмовою з Умберто Вісконте йому хотілося хоч трохи спочити — він знав, що вона буде нелегка. Шерех шин, легке погойдування заколисували. На якусь мить його здолала дрімота, і він не відразу зрозумів, чому це машина стоїть, а він сам, подавшись усім тулубом уперед, мало не таранить головою вітрове скло. Лише глянувши на руки Джузеппе, немов прип’яті до керма, побілілі в суглобах, Григорій заднім числом збагнув, що неприємний звук, який долинув до його слуху, наче крізь вату, був скреготом гальм. Попереду зчепилися крилами дві машини, і їх авто спинилося буквально за кілька сантиметрів від багажника тієї, що йшла на обгін.
— Ху-у! — Джузеппе витер долонею спітніле чоло. — Сьогодні ми вдруге зазираємо у потойбічний світ. Чи не надто часто?
— Для одного дня забагато! — посміхнувся Григорій. — Але зважте: обидва рази нам пощастило. Хотів би я, щоб так само щасливо закінчилися і мої дипломатичні переговори з батьком Маріанни. До речі, чому саме на Маріанну накинув оком Рамоні? З слів Матіні я зрозумів, що ідеали Умберто Вісконте і погляди вашого патрона полярно протилежні. Чому ж тоді він прагне одружитися саме з його дочкою?
Джузеппе деякий час вів машину мовчки.
— Посаг! — кинув він раптом. — Синьйор Умберто — людина заможна, Маріанна в батька одиначка…
— Але ж покійний граф Рамоні теж був людиною багатою і після нього все успадкував небіж, тобто Вітторіо?
— Не так багато, як усі думають. Старий волів свої акції і готівку тримати при собі, в замку.
Розмова урвалася. Джузеппе явно не хотів її продовжувати, а для Григорія все і без того стало ясним. Тепер він знав, як і про що говоритиме з Умберто Вісконте.
Тієї ночі Григорій заснув лише під ранок. Із справами Маріанни вони з Матіні впорались ще до півночі, але, збуджені щойно пережитим, радістю зустрічі після довгої розлуки, все говорили й говорили, навіть погасивши світло і поклавшися в ліжка. Перебрали спільні спогади і обговорили практичні заходи щодо влаштування Агнеси та Ірене, а потім, як завжди, сягнули в нетрі філософських і моральних проблем і, продираючись через хащі та колючки суперечностей, шукали виходу для людства, яке відроджувані темні сили поволі, але неухильно штовхали до прірви нової війни.
Матіні і Григорій похапцем снідали, не помічаючи ображеного вигляду Стефанії.
Дізнавшись учора ввечері, хто у них ночуватиме, — подумати тільки: найліпший друг сердешного Мартіна! — стара домоправителька вдосвіта збігала за продуктами і, не рахуючись з витратами, накупила стільки всякої всячини, що ледве додому дотягла. Зате і сніданок вийшов королівський: салат з креветками, смажена риба, курчата, такі молоденькі і ніжні, що хоч губами їх їж, пухкі, тільки-но з духовки булочки, м’який, наче масло, овечий сир, запашний мед… І ось усю цю розкіш, усі приготовлені страви вони ковтають з таким відсутнім виглядом, ніби ті наїдки звичайна річ, ніби зараз не повоєнний час з божевільними цінами й чорним ринком, а ті далекі благословенні дні, коли вас тягли за поли до яток з птицею, м’ясом, овочами, молоком, коли ліра була лірою і сьогодні, і завтра, і позавтра, і десять років.
Втім, Матіні хитрував, тільки вдавав, що не бачить Стефанії. З служниць вона вже давно перетворилась для нього на родичку, і зараз він сушив собі голову роздумами, як делікатно примусити її виїхати раніше, ніж обоє вони передбачали ще вчора вранці.
— Ага, Стефаніє, я ж вам і не сказав, як нечувано мені вчора пощастило! — вигукнув він з не зовсім щирим пожвавленням.-- Уявіть, ще й лікарню свою не відкрив, а вже маю першу пацієнтку!