Над Шпрее клубочаться хмари

Одужавши, Григорій часто силкувався відновити той дивний стан, у якому перебував наприкінці операції. Поволі привчив своє тіло скорятися велінням розуму, а далі й роботу самого розуму спрямовувати так, як йому хотілося. Він ніби настроював його на потрібну хвилю то інтенсивного мислення, то повного спочинку.

От і сьогодні. Кілька хвилин самовідключення — і він підвівся з місця, наче оновлений. Голова не боліла. Думка працювала чітко і ясно.

Почувши кроки Григорія, Лідія швидко вийшла з дверей суміжної кімнати.

— Ось! — молода жінка простягла в’язку ключів. Вони тихо дзенькнули, і Лідія повела плечима, ніби їх обсипало морозом. — Повинні підійти. Зліпки вийшли вдалі, а у Маріо золоті руки.

— Спасибі! І не хвилюйтесь — жодного паперу я з собою не заберу. Тільки сфотографую.

Лідія мала рацію, вихваляючи якогось-то Маріо. Ключ, вставлений у проріз першого ж замка, повернувся легко, і Григорій обережно висунув середній ящик письмового стола Рамоні. Пильним поглядом зафіксував, як що лежить. Товстий зошит у сап’яновій обкладинці… Якісь покреслені сторінки, очевидно, чернетки. Записна книжка. Кілька рахунків. Дві запальнички — одна в формі пістолета, друга зовсім непристойного малюнка. На довгому аркушику якісь нотатки. Поламаний ніж, той самий, над яким кілька днів тому плакала Маріанна. Пачка конвертів з марками…

Методично, один за одним, Григорій переглянув усі папери, дбайливо вкладаючи їх так, як вони раніш лежали. Нічого цікавого! Навіть натяку на те, що він шукав. От хіба що в записній книжці… Ні, і тут нічого! Телефони, підрахунки витрат. Кілька цитат з д’Анунціо, Юліуса, Евола. Ого! Не дурно цього останнього вважають ідеологом неофашизму: маячні мрії про створення єдиної дужої фашистської партії, глибокодумні розмірковування про роль спартано-романської раси, що разом з германською мають стати панівними у творенні історії. На окремій сторінці позначки до кожного з тридцяти шести томів повного зібрання творів Муссоліні — том такий-то, сторінка така-то… Цитатами з творів Муссоліні, Гітлера, Еволи нашпиговано і мемуари самого Рамоні. Як він, бідолаха, пнеться, силкуючись пишними словами прикрити вбогість думки!

Огляд усіх ящиків стола також нічого не дав. У них навалом були понапихувані любовні листи, сувеніри від дам серця і рахунки, рахунки, гори несплачених рахунків. Так, очевидно, Джузеппе сказав правду: лише посаг багатої нареченої міг урятувати Рамоні від неминучого краху. Ось чому він і обрав Маріанну… Роздратований невдачею, Григорій з силою жбурнув ключі на стіл.

— Заберіть, Лідіє, щоб я їх і не бачив! Тільки час змарнував! Але десь він мусить ховати документи? Сейфа нема, отже… — Гончаренко кілька разів пройшовся по кімнаті, замисленим поглядом обмацуючи стіни. — Схованка має бути Десь тут… або в опочивальні, скоріш за все тут… Тільки де? За котримсь з портретів? — розмірковував він уголос, то зупиняючись, то знову крокуючи.