Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]

Наша дівчина, весела, підстрибнула до нього, обійняла за плечі, підстрибнула ще й поцілувала Боса в щоку, від чого кілька яскравих комах з її голови миттю опинилося в його волоссі та закопошилося там.

Великий Бос посміхнувся, вийняв з кишені маленький балончик, приснув з нього собі на потилицю, і комахи вмить перестали копошитися, завмерли. Великий Бос пострушував їх додолу, на траву, що росла на нашому обійсті.

— Тєпєрь я знаю, што дєлать с пасєкай Прадавца латєрєйних білєтав! — сказав він.

Я подумав: «Продавець, виявляється, тримав бджіл», а Мула вигукнув від надлишку радісних емоцій:

— Це ж наша дівчина! — і з розпростертими руками добіг до неї та хотів обійняти, і раптом упав на траву, заплющив очі й не ворушився. А вона сховала до кишені електричний шокер.

Усе це наша дівчина добре вчинила, бо я не знаю, що б сталося із Мулою, коли б він здогадався, що можуть зробити з його яблуневим садом.

— Так ви што, нє хатітє прадавать? — спитав у мене Великий Бос, і тут на дорозі я помітив двох робітників із бензопилами, які прямували до нас.

— Хачу, — відповів я, уклонившись босові низько й дивлячись щасливо на нашу дівчину, яка збирала з куща равликів.

— І нєудівітєльно, — сказав Великий Бос, — дєсять тисяч — бальшиє дєньґі.

— Ні, не десять, — заперечив я, — а тринадцять тисяч сімсот дві умовних одиниці… Одна умовна одиниця дорівнює одному євро, — так я твердо сказав Великому Босу.

Він зняв свої темні окуляри і під ними виявився здивованим:

— Ви пасматрітє! Прідурак, а пробуєт таргаваться!..

— Скажи, пускай паіщут маі латєрєйниє білети, што тут аставалісь, — плаксиво попросила Великого Боса наша дівчина. Він кивнув — і кілька хробів побігло на руїни шукати, а один хроб узяв мене за шию та запхав до мого рота холодний і несмачний ствол свого пістолета, запитуючи:

— Шеф, каґда он прадаст, можна єго прістрєліть?

— Нєт! — заперечив Великий. — Бєспрєдєла я нє дапущу!

І хроб випхав з мого рота пістолет і відпустив мою шию.

— Атсчітать дєньґі! — наказав Великий Бос, звернувшись до джипа. Тоді джип випустив із себе якусь поважного віку жіночку в окулярах, яка винесла з собою валізу й машинку для перерахунку грошей, поставила все це на капот джипа та почала виймати з валізи та запихати в машинку стосики новеньких банкнот.

Нарахувавши тринадцять тисяч сімсот, жіночка поклала гроші до прозорого пакета й мовила:

— Двух євро у нас нєт.

Великий Бос перевірив свої великі кишені та простягнув мені десять гривень:

— Так пайдьот?

Я кивнув та сказав:

— Є одне велике прохання… — тут я змовк, не наважуючись продовжити, а він набурмосився та нетерпляче гиркнув: «Ну што єщо?» А хроб, який весь час стояв поруч зі мною, знову видобув свого пістолета.