Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
Миколу Івановича, блідого, з запалими очима, обступила, коли він виходив з суду, юрба жінок, вони кидали квіти, верещали й цілували йому руки. З суду він приїхав додому і поговорив з Катею цілком душевно умиротворений.
У Катерини Дмитрівни були вже запаковані чемодани. Він по чистій совісті порадив їй поїхати на південь Франції і дав на витрати дванадцять тисяч. Сам же він, теж під час розмови, вирішив передати справи помічникові і поїхати в Крим — відпочити і подумати про все.
Власне, було неясно й непевно, чи роз’їжджаються вони на деякий час, чи назавжди, і хто кого покидає? Ці гострі питання були старанно прикриті метушнею від’їзду.
Про Дашу вони забули. Катерина Дмитрівна нагадалась аж в останню хвилину, коли, одягнена в сірий дорожній костюм, в елегантній шапочці, під вуалькою, схудла, сумна й мила, побачила Дашу в прихожій на сундуку. Даша гойдала ногою і їла хліб з мармеладом, бо сьогодні обід замовити забули.
— Рідний мій, Данюшо, — говорила Катерина Дмитрівна, цілуючи її крізь вуальку. — А ти ж як? Хочеш, поїдьмо зі мною.
Але Даша сказала, що залишиться сама в квартирі з Великим Моголом, буде складати іспити і в кінці травня поїде на ціле літо до батька.
IX
Даша залишилася сама вдома. Великі кімнати здавались їй тепер незатишними, і речі в них — зайвими. Навіть кубічні картини у вітальні, коли виїхали хазяї, перестали лякати й поблякли. Мертвими зборками висіли портьєри. І хоч Великий Могол щоранку, мовчки, як привид, блукала по кімнатах, струшуючи пил мітелкою з півнячого пір’я, все-таки наче інший, невидимий пил дедалі густіше вкривав квартиру.
В кімнаті сестри можна було, як по книзі, прочитати все, чим жила Катерина Дмитрівна. Ось у кутку маленький мольбертик з початою картинкою — дівчина в білому вінку і з очима на пів-обличчя. За цей мольбертик Катерина Дмитрівна вчепилася була, щоб якось виринути з шаленої метушні, але, звичайно, не вдержалась. Ось старовинний робочий столик, безладно напханий початим рукоділлям, барвистими клаптиками, все не закінчене й занедбане, — теж спроба. Таке саме безладдя в книжковій шафі, — видно, що почали прибирати й кинули. І скрізь покинені, засунуті наполовину розрізані книжки. Йоги, популярні лекції з антропософії, віршики, романи. Скільки спроб і марних зусиль почати добре життя! На туалетному столі Даша знайшла срібний блокнотик, де було записано: «Сорочок 24, ліфчиків 8, ліфчиків мереживних 6… Для Керенських квитки на «Дядю Ваню»… І потім, крупним дитячим почерком: «Даші купити яблучний торт».
Даша згадала — яблучний торт так ніколи й не був куплений. Їй до сліз стало жаль сестру. Ласкава, добра, надто делікатна для цього життя, вона чіплялася за речі і дрібнички, старалась укріпитися, оберегти себе від подрібнення і руйнування, але нічим і нікому було допомогти.
Даша вставала рано, сідала за книжки і складала екзамени, майже всі — «відмінно». До телефону, що раз у раз дзвонив у кабінеті, вона посилала Великого Могола, яка відповідала незмінно: «Пани виїхали, баришня підійти не можуть».
Цілими вечорами Даша грала на роялі. Музика не збуджувала її, як колись, не хотілося чогось невиразного і не завмирало мрійне серце. Тепер, сидячи статечно й мирно перед зошитом нот, освітлена з боків двома свічками, Даша ніби очищала себе урочистими звуками, що сповнювали до останніх закутків увесь цей безлюдний дім.
Інколи серед музики з’являлись маленькі вороги — непрохані спогади. Даша опускала руки і хмурилась. Тоді в домі ставало так тихо, що було чути, як потріскувала свічка. Потім Даша шумно зітхала, і знов її руки з силою торкались холодних клавішів, а маленькі вороги, наче порох і листя, гнані вітром, летіли з великої кімнати куди-небудь у темний коридор, за шафи й картонні коробки… Було навіки покінчено з тією Дашею, яка дзвонила в під’їзді Безсонова і говорила беззахисній Каті злі слова. Здурівши, дівчисько мало не наробило лиха. Дивна річ! Наче тільки й світла, що в вікні, — любовні настрої, а воно й любові ніякої не було.
Годині об одинадцятій Даша закривала рояль, гасила свічки і йшла спати, — все це робилося без вагань, діловито. За цей час вона вирішила якнайшвидше почати самостійне життя — самій заробляти і взяти Катю до себе.
В кінці травня, тільки-но склавши екзамени, Даша поїхала до батька через Рибінськ по Волзі. Увечері, прямо з залізниці, вона сіла на білий, яскраво освітлений серед ночі і темної води пароплав, розіклала в чистенькій каюті речі, заплела косу, подумала, що самостійне життя починається непогано, і, поклавши під голову лікоть і усміхаючись від щастя, заснула під ритмічне дрижання машини.