Поєдинок у Чорному лісі
- Автор: Ревякин Степан Дмитриевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: Промінь
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поєдинок у Чорному лісі». Краткое содержание книги:
Про небезпечну місію Тараса Сокрути та його товаришів, про мужність і непохитність працівників міліції в боротьбі проти націоналістичних банд і розповідає твір.
Про Симона Колибу згадувала з легким смутком, як згадують нещасливо заміжні жінки свою наївну дівочу любов.
Гелена прокинулась од легенького постуку у віконницю. Миттю підхопилась, спросоння розмірковуючи, хто б це міг бути такої пізньої години. Притиснулась до шибки. Мабуть, Василь придибався, най йому грець!
— Хто? — запитала глухо.
— Одчини, Гелено… Я…
— Невже Симон? — не тямлячи себе од радості, спитала Гелена і, накинувши на плечі халат, поспішила до дверей. Одчинила сінешні двері і стала на порозі, остаточно ще не вірячи в появу любого гостя. Ні, таки це був Симон.
— Живий, здоровий?
— Як бачиш…
— Погано бачу… Заходь у хату, то вже роздивлюся, — засміялась притишено, відчувши невимовну радість.
— Я не сам… Проходь, Герасиме, — стишено мовив він до когось.
Гелена лише тоді помітила скрадену пітьмою постать.
— Прошу, заходьте, — люб'язно запросила вона, відчувши себе повноправною господинею.
— А де Василь? — запитав Тарас.
— У лісі… Відкликав його Хмара. Із-за тебе, до речі. Ет, про це двома словами і не розкажеш!
— Чого це із-за мене? — здивувався Тарас, дивлячись недовірливо на Гелену, котра, старанно затуливши вікна, вже запалила лампу і стояла трохи зніяковіла.
— Постривай, розкажу, Симоне…. Дай хоч подивлюсь на тебе… А я вже й свічку поставила за тебе…
— Що за жарти?
— Їй-богу, думала, що тебе вже немає… Думала, що ніколи вже тебе не побачу… Тут такого довелось наслухатись про тебе! При ньому можна? — кивнула Гелена на Герасима.
— А то ж як! Будь з ким я не прийшов би до вас…
— До мене, — уточнила Гелена. — Бо якби Василь був дома, хтозна, чи й пустив би тебе до хати… Може, пальнув би кулю межи очі…
— Щось несусвітне городиш ти, жінко, про свого чоловіка, — суворо мозив Тарас, нічого не тямлячи з її балаканини. — 3 якої речі він став би стріляти?
Накриваючи на стіл перекусити, Гелена переповіла все, що чула з розмови Тетері з Диким. Розказала і про свою останню розмову з чоловіком.
Од таких новин настрій в обох миттю спохмурнів.
— Показились вони чи що? — роздратовано мовив Тарас, звертаючись до Герасима. — Підозрюють один одного, шпигунять за усіма по черзі та наклепи вергають один на одного… В таких клопотах і час минає, не нудно по схронах відсиджуватись… Ось це і погубить нас, друже, бо немає між нами довіри. Про яку монолітність можна говорити?
— Так, пізнаю нашу братію, — смакуючи з насолодою холодний квас, мовив Герасим. — Це у нас зветься «профілактикою задля непорушної єдності і вірності»… Гарний квас у тебе, молодице, — похвалив Герасим, — миттю втому, як рукою, зняло…
— Пригощайтесь, прошу, — налила Гелена повний полив'яний кухоль. — Родинний рецепт, — пояснила вона. — Мій батько колись власну броварню мав, крім пива добрячого, ще й квас знаменитий на всю округу виробляв… Це напій з дикої ягоди, цілющий…
Вона намагалась якнайліпше пригостити своїх несподіваних гостей. Накришила товстого рожевуватого сала, насмажила яєшні, розігріла духм'яну печеню в лискучому чавунці, од якої навіть пара дратівливо лоскотала ніздрі, поставила з глибоких тарелях квашені яблука і солоний кавун.
— Горілочки, може? — підсунула до Тараса запітнілу карафку.
— Ні, од цього зілля голова ломиться, — відмовився Тарас. — Краще родинного напою… Гарний квасок!
— Який ти товариш моєму барилу? — усміхнулась Гелена. — Тому без чарки і хліб поперек горла стає…
— Щось напосіла ти на свого чоловіка, — пронизливо глянув на неї Тарас. — Негарно у відсутність господаря ганити його…
— Ет, господар, — зневажливо мовила Гелена. — Бандюга і пройдисвіт він… Ти ж знаєш, Симоне, моє до нього ставлення.
— Може, і заявиш на нього?
— Щоб його дружки ножем мені ребра порахували?
— А коли б не боялась, то заявила б хіба? — спитав Герасим.
— Не знаю, — непевно мовила Гелена. — Осоружне життя мені з ним… Що я бачила, чим жила? Коб його не трапила на мою голову лиха година, лікаркою була б… А так… Служниця, покоївка та й годі…
— От і май справу після цього з жінками, — осудливо мовив Тарас. — Добре хоч я своєї чоловічої волі не занапастив… Добре було б, коли б мене отак жіночка поза очі обставляла?
— Ти не такий, Симоне, — з неприхованою ніжністю дивлячись на нього, сказала Гелена. — За тобою будь-яка жінка на край світу пішла б… Будь-яка б, не задумуючись… Правду кажу, Герасиме?