Червоні хащі
- Автор: Фоззі
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-670-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Червоні хащі». Краткое содержание книги:
Умить відчувши її невпевненість, Йосип відірвався від телевізора (щойно Грузінка з’явилася, він зробив вигляд, що немає нічого важливішого за футбол, і вперся очима в екран, мовби там уже йшов фінал чемпіонату і туди якимось дивом потрапила Україна) й гаркнув:
— Ти, Зінаїда Георгевна, лучше сознайся, сдайош лі наши деньгі в банк под процент, а?
— Які дєньгі? — у відповідь покривилася Зінаїда й пішла до кухні.
— Гдє дєньгі, Зін? — прокричав їй у спину Йосип і з величезним задоволенням подивився на нас. Типу, бачите, як її загнав? І щось у тому було, щось було…
Відчувши підтримку влади, в залі почали потроху з’являтися жінки. Поглядаючи на телевізор, де злий Блохін продовжував незадоволено махати руками, вони потрошки розсідалися по своїх звичних місцях.
— Ану сюда, — зашепотів нам Йосип і посунувся до стола, нахиливши над ним голову. Ми з Журбою остаточно перетворилися на заколотників і підсунулися ближче до Старенького. — Короче, ви ж відітє, шо Зінка шо-то мутіт. Я давно говоріл: еті дєті капітана Врунгеля нас… (він подивився на мене і в останню мить замінив одне дієслово на інше) казачат тут. На пенсіє, на мясє, на лєкарствах… Та по-всякому. І от прідумал, как бить.
Журба сяяв очима й у захваті лише прокрутив рукою в повітрі: давай, мовляв, не гальмуй.
— Значит, на горло нам їх нє взять, баклана нє перєбакланіть. Но надо помніть, шо адміністрация… (він трохи помовчав, знову добираючи слово, і я відчув гордість від того, що з моїми смаками тут рахуються) без царя в голове. Ми їх разведьом на сознанку — накатаєм жалобу. Гриша даст дєлу ход, і пока всьо рассмотрят… Гадом буду — до чемпіоната нас нє тронут. А то і до Нового года.
І Йосип почав розповідати деталі свого плану — вочевидь, вигаданого просто тут. Він звернув нашу увагу на те, що всі представниці місцевої адміністрації дуже уважно дивилися разом з іншими жінками телевізійні передачі, в яких ішлося про привидів і всілякі подібні потойбічні речі. Отже, вони в це вірять. А значить, цим треба скористатися.
Лікарка точно щось хімічить із медикаментами, Матвіївна — з продуктами, а Зіна — з грошима, які виділяють на закупівлю і першого, і другого, не кажучи вже про гроші мешканців у її сейфі, де зберігаються також усі документи і заповіти.
За його задумом, треба було написати три листи: Зінаїді, Новіченковій і Матвіївні. Загальний сенс був такий: групі «нєуловімих мстітєлєй» усе відомо про їхні темні справи. І ми, тобто вони, вимагають…
— Нє, — зупинився Старенький посеред речення, ще трішки подумав і гарячково плеснув долонею по столу, обернувшись до Григорія, — нє, нє так, ето Сєргеїч їм с того света напішет!
Тут я вже остаточно втратив розуміння того, що відбувається. Йосип підсунувся ще ближче до столу і почав розповідати, забувши про футбол і часом озираючись навколо, щоби пересвідчитися, що нас ніхто не чує. Значить, виходило, що Сергеїч — мій попередник — був одружений із відьмою. І не так, як я подумав, а зі справжньою ворожкою, про що не раз розповідав усім охочим.
Сергеїч наводив якісь приклади, як його дружина знімала з людей наврочене, і радо дивився з місцевими жінками всілякі містичні телепередачі. Тож треба зробити вигляд, ніби Сергеїч із того світу уважно спостерігає за тутешнім життям і, не можучи вже миритися з махінаціями адміністрації, вимагає від неї зізнатись у скоєному.
Ми пишемо листи ніби від нього, підкладаємо зранку лікарці, кухарці та завідувачці, коли всі бігають у справах. А в листах Сергеїч вимагає завтра принести йому на могилу свічку, вкрадене і покаятися. Його було поховано тут, на місцевому кладовищі, бо він не лишив грошей на нормальний похорон на батьківщині. І все, що нам треба, — це завтра сховатися біля його могили і дочекатися того, хто прийде на цвинтар зі свічкою.
— Задача ясна? — уточнив у нас Йосип. І, не дочекавшись відповіді, вкрай задоволений собою, повернувся до жінок: — Тєлєвізір мнє пріроду заменіл… Всьо, банкуйтє, перєключайтє, — всьо равно «ноль — ноль» будєт.