ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Одягнувши уніформу у військовому стилі, Барден почувався по-дурному: з нею контрастували надто густе чорняве волосся і борода, отже він боявся, що в’язні з нього насміхатимуться. Барден свідомо вирішив не дивитися їм в очі, не усміхатися і не ставитися до сценарію як до гри. На відміну від Гельманна і Лендрі, які були самовпевнені у своїх нових ролях, він не такий. Він вважає їх «ветеранами», хоч вони і приступили до роботи лише за кілька годин до його прибуття. Найбільше у його формі Барденові подобається носити великий кийок, який додає відчуття сили і безпеки, коли Барден розмахує ним, проводить ним з гуркотом по ґратах, грюкає у двері карцера або просто поплескує ним по руці, що стає його типовим жестом. Неформальне групове обговорення наприкінці зміни з новими приятелями зробило його більше схожим на себе колишнього, аніж на сп’янілого від влади охоронця. Він, однак, виголошує перед Лендрі гарячу промову про те, що їм необхідно працювати як команда, щоб підтримувати порядок у лавах ув’язнених і не терпіти жодної непокори.
ВЕРЕСК СВИСТКІВ О 2:30
Ранкова зміна починається посеред ночі, о другій, і завершується о 10-й ранку. До неї належать Андре Керос, ще один довговолосий молодий чоловік з бородою, який приєднався до Карла Венді. Згадайте, що Венді допомагав денній зміні перевозити ув’язнених з окружної тюрми до нашої «в’язниці», тому він розпочинає вже втомленим. Як і Барден, Керос хизується своїм довгим лискучим волоссям. Третій охоронець, Майк Ворниш, будовою тіла нагадує настирливого у нападі форварда — міцний і кремезний, але нижчий за двох інших. Коли начальник повідомляє, що потрібно влаштувати пробудження-сюрприз, аби оголосити, що їхня зміна приступила до роботи, усі троє радіють такому вибуховому початку.
Чутно, що ув’язнені сплять. Дехто хропе в темних тісних камерах. Раптом тишу порушують. Свистки гучно вищать, голоси викрикують: «Підйом! Прокидайтесь і виходьте на перекличку!» — «Ну, сплячі красуні, час перевірити, чи завчили ви, як треба розраховуватися». Приголомшені в’язні вишиковуються в лінію навпроти стіни і бездумно розраховуються, тимчасом як три охоронці по черзі вигадують щоразу нові варіації на тему переклички. Перекличка, віджимання і стрибки «ноги разом — ноги порізно» у разі помилки тривають довгу виснажливу годину. Врешті-решт ув’язненим наказують повертатися до сну, доки їх знову не розбудять через кілька годин. Деякі ув’язнені повідомляють, що помітили перші ознаки спотвореного сприйняття часу, почувалися заскоченими, виснаженими й озлобленими. Дехто згодом визнав, що саме в цю мить розмірковував над тим, щоб все кинути.
Охоронцеві Керосу, який спочатку почувався незручно у своїй уніформі, тепер подобається ефект носіння дзеркальних окулярів. Вони дають йому змогу відчути власну «беззаперечну значимість». Але гучний свист, що лунає в темному приміщенні, трохи лякає його. Він відчуває, що надто м’який, щоб бути добрим охоронцем, тому намагається видати своє бажання засміятися за «садистську посмішку»[50]. Він пробує зробити комплімент начальнику з приводу його постійних пропозицій, у який ще садистський спосіб провести перекличку. Пізніше Ворниш повідомив, що передбачав, наскільки складно йому буде стати сильним охоронцем, тому й спостерігав за іншими, аби побачити підказки, як поводитись у цьому незвичному середовищі (як робить більшість із нас, коли потрапляє в незнайому ситуацію). Він відчував, що основним завданням охоронців було забезпечити середовище, в якому ув’язнені втратили б свої старі ідентичності й приміряли б на себе нові.
ДЕЯКІ ПОЧАТКОВІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА СУМНІВИ
У моїх тогочасних записах постають питання, на яких варто зосередити нашу увагу упродовж наступних днів і ночей: Чи довільна жорстокість охоронців і далі зростатиме, чи досягне певної точки рівноваги? Коли ж вони йдуть додому і розмірковують над тим, що зробили, чи можемо ми від них очікувати розкаяння, почуття провини за свої надуживання і чи варто нам очікувати, що вони поводитимуться доброзичливіше? Наскільки ймовірно, що словесна агресія загостриться і навіть переросте у застосування фізичної сили? Нудьга під час виснажливих восьмигодинних змін уже призвела до того, що охоронці розважаються, використовуючи ув’язнених як забавки. Як же вони боротимуться з цією нудьгою на наступних етапах експерименту? Стосовно ув’язнених, то як вони впораються з нудьгою, зумовленою цілодобовим арештантським життя? Чи зможуть ув’язнені забезпечити собі певну міру власної гідності або прав, об’єднавшись для протистояння, чи дозволять собі повністю підкоритися, як того вимагають охоронці? Скільки часу потрібно, щоб хтось з ув’язнених вирішив, що з нього вже досить і він покидає експеримент, і чи послідують за ним усі інші? Ми побачили дуже різні стилі поведінки під час денної й нічної змін. Яким же буде стиль ранкової зміни?
50
Ретроспективний щоденник охоронця.