Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » Синдром листопаду, або Homo Compatiens
Синдром листопаду, або Homo Compatiens - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Синдром листопаду, або Homo Compatiens

Электронная книга - «Синдром листопаду, або Homo Compatiens». Краткое содержание книги:

Костя — пересічний українець, продукт нашого часу, прихильнішого до тих, хто вміє адаптуватися до швидких змін і не надто переймається почуттями оточуючих. Забути найдорожче, вижити в дитбудинку й серед ділків 90-х, аби стати врешті «нормальною людиною» з доброю роботою і крутим авто — ось шлях Кості, якщо не всієї країни. Що для такого «героя нашого часу» Майдан? Та підзаголовок роману, «Homo Compatiens», що з латини перекладається як «людина, яка співчуває», підказує: головному герою не вдасться сховатися в зоні комфорту. Разом із ним ми проживемо далекі аварії, війни і революції, як свої власні, аби врешті побачити революцію в Києві і зробити вибір... Як зазначив Юрій Іздрик у передмові до роману, «…авторка вплітає українські події останніх років у контекст новітньої історії цілого світу. І йдеться не так про політичні паралелі (скажімо, Майдану київського і майдану Тахрір у Єгипті), як про те, що в сучасному глобалізованому світі немає і не може бути локальних конфліктів, локальних проблем, локальних воєн, локальних революцій...»
1 ... 34 35 36 37 38 39 40 41 42 ... 80
Перейти на страницу:

До біса Лізу, її, мабуть, ніколи не існувало, як і Венеції! Та раптом Буазізі, борони Боже, який-небудь далекий родич того араба, що показував мені те проклятущо-красиве місто? Тільки не це. Борги ж потрібно повертати. Потрібно ж? Навіть арабам.

Може, я потроху дорослішав, все-таки тридцять три. Син Божий у цьому віці прийняв на себе все. А я лише Мухаммеда Буазізі. Чому його? Яка різниця. Так, я дорослішав.

До біса круте авто — куплю дешевше. Бажання купити майже новеньку іномарку — це наслідки спілкування зі Спонсором. Це треба чавити, разом із малиновим соком зі знакових піджаків. Краще повезти дружину в Єгипет, побачити світ — це буде новий етап. Етап… Байдуже, що в тому Єгипті вже були усі знайомі, а піраміди я пам’ятаю добре ще зі шкільного підручника і, якщо чесно, мені світ і так добре видно — краще б не дивився.

Та я здався, придбав путівку на січень. Відсвяткуємо новий дві тисячі одинадцятий рік, мине зимовий український рамадан, і махнемо тоді до Червоного моря… Ну добре, на цей час просто були дешеві квитки.

…Коли містечко серед пустелі знову прийшло до мене, я навіть спершу подумав, що це Єгипет, типові, цілком нормальні сни утомленого працею мозку офісного працівника — мрії про відпустку. Але молодий тунісець, той самий, переконав мене, що я не у мріях — я у Сіді-Бузиді, чорт його забирай, я і є той самий тунісець.

— Мир тобі, і милість Всевишнього, і Його благословення!

— Салям, Лазізо!


— Ти сплатив штраф, Мухаммеде? — Лазіза дивилась серйозно.

Серйозні, аж до жалю, очі — єдине зі свого тіла, що вона лишала відкритим, якщо не брати до уваги хутких пальчиків, що так уміло і плетуть прості кошики, і тчуть тунісь­кі килими.

— Кепкуєш із мене? — чомусь запитав я, хоч бачив, що їй анітрохи не весело. — Який штраф? Ледве кінці з кінцями… Якби це була держава, а не приватне підприємство Зін-аль-Абідіна[2], то це мені мали б допомагати грошима!

— Так, Мухаммеде, так, але… п’ятниця. Вони ж казали, що прийдуть.

— То я скажу їм! Це що, уперше? Я не боюся. Я покажу, хто на цій землі хазяїн!

Лазіза кивнула, поправила напівзаборонений владою нікаб.

А мені насправді було страшно. Що робитиму? Так, я скажу, що думаю. Так, правда на моєму боці. Але… чи сила за правдою?

Торгівля не йшла. Мої фрукти лежали переді мною, такі соковиті і гарні, та ніхто сьогодні не хотів купувати. Ніби відчуваючи навислу наді мною біду, йшли мимо, чоловіки і жінки, з дітьми і з повними кошиками…

Лазіза плела такі ж кошики, сидячи за батьковим прилавком; батько саме десь відійшов — глянула на мене і одразу ж відвела очі. Мабуть, я їй подобаюсь, але чи подобається її батькові моя бідність?

Піднявся вітер і поніс пилюку над вулицею.

Я сів, згорнувся, мов дитя в утробі матері, — обхопив голову руками і заплющив очі.

— Агов, хлопче! — я скочив, я вирішив, що це поліція, — Ас-саля́му ‘алейкум! Що хочеш за апельсини?

— Уа-алейкум ас-саля́м! Півтора динара, пане! — ну, нарешті покупець.

— А, — махнув сивий чоловік. — За такі гроші я б сам вирощував апельсини! За рогом он дешевші.

— Може, й беріть за рогом, пане. Я закуповував їх по динару двісті мілімамів за кілограм. Мені потрібно годувати родину…

Сивий чоловік хитає головою, йде геть… Таке дивне відчуття самоти і німоти, наче ніхто поруч не чує тебе. Але хтось же мусить чути. Чути, розуміти, бачити так, як бачиш ти сам. Лазізо, мила Лазізо, чому ж ти не поглянеш на мене? Не усміхнешся? Я б, може, теж тобі усміхнувся, і люди б прийшли за апельсинами до такого веселого торговця, байдуже, що за рогом трохи дешевше.

вернуться

2

Зін аль-Абідін бен Алі — президент Тунісу (1987–2011). Після запеклих протестів, у січні 2011 року, покинув країну та втік до Саудівської Аравії. У червні 2012 року заочно засуджений Військовим Трибуналом Тунісу до довічного ув’язнення.

1 ... 34 35 36 37 38 39 40 41 42 ... 80
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)