Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

7. Частина 5 ст. 376 ЦК поширюється на випадки здійснення особою самочинного будівництва на власній земельній ділянці. Умовою, за наявності якої суд може визнати право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, є відсутність порушення права інших осіб. Звідси непрямо випливає і методом логічного доповнення нормативного тексту виявляється правовий припис, відповідно до якого при застосуванні ч. 5 ст. 376 ЦК не має значення та обставина, чи порушувала особа, що здійснила чи здійснює самочинне будівництво, вимоги земельного законодавства про цільове призначення земель. Але цей правовий припис не може застосовуватись усупереч положенням Земельного кодексу і ч. 3 ст. 376 ЦК. Отже, у разі самочинного будівництва, що здійснене особою на власній земельній ділянці, з порушенням вимоги про цільове призначення земель, визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе тільки за умови відповідної зміни цільового призначення земельної ділянки. При цьому під цільовим призначенням земельної ділянки слід розуміти не тільки ті види цільового призначення, які є підставою для виокремлення категорій земель у ст. 19 ЗК, а й цільове призначення, як воно визначене в державному акті про право власності на землю.

8. Частина 6 ст. 376 ЦК — вельми своєрідне законодавче положення як об’єкт тлумачення. Справа в тому, що це положення регулює відносини щодо відшкодування витрат на самочинне будівництво у випадках, якщо право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнане за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. Звідси непрямо випливає і висновком від наступного правового явища (прав та обов’язків щодо відшкодування витрат на будівництво) до попереднього виявляється правовий припис, відповідно до якого за власником (користувачем) земельної ділянки може бути визнане право власності на самочинно збудований (хоч і недобудований) об’єкт нерухомого майна, що розміщений на цій земельній ділянці. Але виникає питання про співвідношення цього правового припису з правовим приписом, що прямо випливає із ч. 1 ст. 376 ЦК та покладає на особу, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на чужій земельній ділянці, обов’язок знести відповідний об’єкт. У принципі, правові приписи, що прямо випливають з актів законодавства, можуть застосовуватись переважно перед правовими приписами, які непрямо випливають з актів законодавства та виявляються висновком від наступного правового явища до попереднього і навпаки. Але у кінцевому рахунку не виключається і протилежне рішення. Для вирішення питання про переважне застосування одного з цих правил необхідно здійснити логічне доповнення ч. 4 ст. 376 ЦК правовим приписом такого змісту: за власником земельної ділянки, на якій іншою особою самочинно збудовано об’єкт нерухомого майна, не може бути визнано право власності на цей об’єкт. Це дозволяє нам перейти до сфери правової визначеності, оскільки правові приписи, що виявляються методом логічного доповнення нормативного тексту, не можуть застосовуватись усупереч правовим приписам, які непрямо випливають з актів законодавства та виявляються при тлумаченні висновком від наступного правового явища до попереднього (або навпаки).