Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
ГЛАВА 27 ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ (ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ)
Стаття 373. Земля (земельна ділянка) як об’єкт права власності
1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
2. Право власності на землю гарантується Конституцією України.
Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
3. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об’єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
4. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
5. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
1. Визнаючи землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, ст. 373 ЦК передбачає, що право власності на земельні ділянки (на землю) набувається та здійснюється відповідно до закону. Для порівняння зазначимо, що за загальними правилами ст. 328 ЦК право власності (на будь-який об’єкт) виникає з підстав, не заборонених законом, а право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлено судом.
2. При застосуванні положень глави 27 Цивільного кодексу «Право власності на землю (земельну ділянку)» належить ураховувати, що Земельним кодексом [38] установлюються численні спеціальні правила щодо власності на землю. Положення Цивільного кодексу, що регулюють земельні відносини, переважно є загальними, що не можуть застосовуватись усупереч правилам спеціальним.
3. У ст. 79 Земельного кодексу більш детально та чітко, ніж у ч. 3 ст. 373 ЦК, визначається земельна ділянка як об’єкт права власності. Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення відповідно до цільового призначення земельної ділянки житлових, виробничих та інших будівель і споруд (ч. 2 ст. 79 ЗК).
4. Як і будь-який об’єкт права власності, земельна ділянка може використовуватись її власником на свій розсуд. Але встановлюється і обмеження: власник має право використовувати земельну ділянку лише за її цільовим призначенням. Цільове призначення земель здійснюється перш за все віднесенням земель до категорій відповідно до ст. 19 ЗК. Але цим не вичерпується визначення цільового призначення земель. Так, у цій статті зазначається про землі сільськогосподарського призначення як про одну із категорій земель. Але в ч. 3 ст. 22 ЗК передбачається передання у власність земель сільськогосподарського призначення для таких більш конкретних цілей як ведення товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби. На цільове призначення земельної ділянки вказується в рішенні про її передання у власність та в Державному акті на право власності на землю. Відступлення від належно визначеного цільового призначення земельної ділянки є правопорушенням і може тягти навіть припинення у встановленому порядку права власності на земельну ділянку (п. «а» ст. 143 ЗК).