![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Перед Вогнедановими очима не промайнуло все його дотеперішнє життя, як то бувало з багатьма особами, що потрапили у смертельну небезпеку. Тільки спалахнуло яскравою картиною видиво яблуневого саду… Рожеві пелюстки осипаються, перетворюючись на попіл…
— Брате, ти як? — тихий шепіт, — тебе не поранено?
Принц полегшено зітхнув. Навіть йому не вдалося розчути, як рухався Веданг. Тим більше це не зміг зробити лучник з людей.
— Гаразд, — озвався він стиха, — будь обережним, їх двоє…
— А, так? — Воїслав нечутно підібрався ближче, — одного я… Намагався, щоб обійшлося без шуму…
— Навіть я нічого не почув, — прошепотів Вогнедан, — давай брати другого. І бажано живцем, аби він зміг розповісти у суді Ігворри на кого тут була засідка… На випадкового подорожнього, а чи…
Приятелі вужами поповзли назад. Скоро вони побачили свого ворога. Вірніше — спершу почули. Як тихо не намагався рухатися лучник, але двоє дивних розчули його, зробили коло і тепер кралися по його слідах.
Розбійник йшов до решток тліючого вогнища. В невеличкому таборі панувала тиша, лише пофоркували сплутані коні. Вогнедан сподівався, що обоє пажів здогадалися заховатися в лісі і не витикатися на відкрите місце.
Тільки юнак подумав про це, як між деревами щось тріснуло, і стрілець звів лука. Воїслав, котрий йшов трохи спереду, побачив, в кого націляється розбишака і змахнув рукою…
Чоловік з луком упав, наче стятий серпом колос. Юнаки побігли вже не ховаючись і з полегшенням побачили живісіньких і навіть не дуже наляканих пажів при повному озброєння. У Світляна в руці була «Пелюстка вогню», а Войко стискав меча Веданга, і «Язик дракона» відблискував у відсвіті дотліваючих вуглин. Вогнище Воїслав, очевидячки, загасив з відерця, з якого напували коней. Відерце валялося поруч. Коні продовжували мирно жувати траву.
— От гидкі хлопчиська, — мовив Веданг, — я ж звелів вам заховатися…
— …і не витикатися, — жалісно мовив Світлян, — але ж ви кинулися туди з самим ножем, а мій принц взагалі не мав при собі зброї… Ми хотіли лише…
— Ви, діти мої, - мовив Вогнедан, намагаючись, щоб голос звучав суворо, — позбавили нас можливості дізнатися за що нас хотіли убити. Небіжчик на стежині вже нічого не оповість, а ми хотіли брати його живцем для того, щоб… Та нині менше з тим. Йдіть до намету, а ми обдивимося мертвого. Це негарне видовище, і тому…
Незважаючи на огиду, приятелі обшукали злочинця. Це був смаглявий чоловік непевного віку, гладенько поголений, з дуже коротко обстриженим волоссям. При ньому був тул зі стрілами, наполовину випорожнений, що було принаймні дивно — адже вистрелив він всього двічі, чи тричі. Одежа якась безлика — зазвичай навіть подорожні вбирали обережні сорочки, по візерунку яких можна було визначити принаймні з якої провінції родом є певна особа. Цей же чоловік був вбраний в брунатно-зелену куртку, такі ж штани і просту полотняну сорочку без візерунків. При поясі він мав не меча, а довгого ножа у піхвах. Ніяких паперів, а чи листів у кишенях не віднайшлося, але на шиї вбитого Воїслав побачив золотого ланцюжка, потягнувши за який, Веданг витяг назовні важкенький трикутний оберіг з вибитим на ньому оком. До того ж ланцюжка було причеплено круглий образок, на якому було зображено кругловидого зарослого бородою старого. По колу йшов напис ішторнійським літерами, але незрозумілою мовою.
— Зівігайру, — поволі прочитав Вогнедан, не стільки очима, скільки ковзаючи кінчиками пальців по металевій поверхні, - Кхілехайні…
— Святий Кілені, - здогадався Веданг, — цього чоловіка чи-то звали Кілені, чи-то він просто мав святого за покровителя, як-от я ношу оберег Бога Грому.
— Мейдист? — спитав Вогнедан непорозуміло, — і раптом розбійник?
— Мій принце, — лагідно сказав Дракон, — доводжу до вашого відома, що ми вже добрих дві сотні літ воюємо з мейдистським Ішторном… А у Зелеміню поміж розбишаками повно осіб з ось такими трикутничками. Зазвичай це іноземці, але трапляються і…
— Рибка не був мейдистом, — сказав принц, роздивляючись образок.
— Рибка був божевільним! — пирхнув Веданг, — як і пан Вербинський… Але тут, милий брате, є велика ріжниця. Ельберієць може зсунутися з глузду, а може і не зсунутися, але мейдисти є божевільними геть усі.
— Як ти вважаєш, він ельберієць? — спитав принц.