Життєписи дванадцяти цезарів

66. Друзів мав небагато, але вірно їх тримався: достойно винагороджував не лише їх чесноти і заслуги, але й мирився з їх вадами й огріхами, наскільки вважав за можливе. Серед усього числа його друзів не знайдемо тих, що потрапили у неласку, хіба що Сальвіден Руф, консул, а також Корнелій Галл, що був префектом у Єгипті — їх обох вивів із самих низів. 2. Першого передав на суд сенату, бо він готував переворот, а другого не допускав до свого дому та провінцій через невдячний та зловісний норов. Але коли через нападки звинувачувачів та рішення сенату Галл убив себе, то Август, дякуючи за те, що всі так ревно за нього заступалися, все ж оплакував та жалівся на свою долю, адже не може собі дозволити безкінечно гніватися на друзів. 3. Інші всі до кінця свого життя втішалися владою та багатствами, перебуваючи на керівних посадах у своїх орденах, незважаючи на дрібні незгоди. Багато чого й сам вимагав, аби не згадувати про багатьох: у Марка Агриппи — терпіння, а в Мецената — мовчазності, коли перший, підозрюючи легкий холод у стосунках та більшу прихильність до Марцелла, ніж до нього, подався в Митілени, покинувши все; а другий, дізнавшись про викриття змови Мурени, розповів таємницю своїй дружині Теренції. 4. Сам він вимагав у своїх друзів поваги навзаєм: як прижиттєвої, так і посмертної. Хоча він аж ніяк не був жадібний до спадщини, ніколи не прагнув прийняти щось із чужого заповіту, і все ж був особливо чуйним до останніх заповітів своїх друзів: не приховував ані розчарування, коли його не зовсім належно згадували, чи його частка була скупенькою, ані радості, коли вона була щедрою та поважною. Спадщину чи її частину, що залишали йому громадяни, які мали дітей, він або відразу передавав їхнім дітям, або, якщо вони не були ще дорослими, зазвичай повертав їм разом із відсотками у день, коли вони одягали чоловічу тогу, чи коли одружувалися.