Життєписи дванадцяти цезарів
- Автор: Транквилл Гай Светоний
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Сполом
- ISBN: 978-966-665-616-5
- Переводчик: Павел Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Життєписи дванадцяти цезарів». Краткое содержание книги:
50. У документах, посланнях та листах спочатку використовував як підпис образ сфінкса, згодом — Александра Великого, і врешті — свій, вирізьблений рукою Діоскурида: і цей знак як свою печать використовували всі його наступники. До всіх листів додавав точну годину, коли вони були написані: і не лише дня, але навіть і ночі.
51. Багато є переконливих свідчень його поблажливості й людяності. Навіть не перелічуватиму, скільком (і яким!) людям із протилежних партій надав прощення та недоторканість, дозволивши зайняти навіть перші місця в республіці: плебеїв Юнія Новата вважав за достатнє покарати штрафом, а Кассія Патавіна — легким вигнанням, хоча перший оприлюднив гострого листа про нього, підписавшись молодим Агриппою, а другий на велелюдному бенкеті виголосив, що рішуче прагнув його вбити. 2. На слуханні справи Емілія Еліана з Кордуби, якому поміж іншими злочинами закидали насамперед те, що він погано висловлювався про Цезаря, звернувшись до звинувачувача із удаваним збудженням, сказав: “Я би хотів, щоб ти довів мені це: нехай Еліан знає, що я також маю язика, бо можу сказати багато про нього”; і більше не проводив жодних розслідувань — ані у той час, ані опісля. Коли ж Тиберій поскаржився у цій же справі, але жорсткішим тоном, то відписав йому так: “Юності своїй, друже Тиберію, не слід піддаватися у таких справах, та не надто розпачай, коли хтось говорить щось погане про мене: достатньо уже й того, що ніхто не може нічого поганого нам зробити”.
52. Знаючи, що зазвичай храми присвячували навіть проконсулам, у жодній провінції не дозволяв зводити їх особисто на свою честь, а лише на честь свою та Рима. У місті рішуче відмовлявся від усіх почестей, так що навіть розплавив свої срібні статуї, що колись був поставив, викарбувавши з них монети і заофірувавши за них триніг у храмі Аполлона Палатинського. Коли ж народ усіма силами пропонував йому диктатуру, то він, упавши на коліна й скинувши тогу з плеча й оголивши груди, благав на цьому не наполягати.
53. Звертання “владико” завжди жахало його як образливе та негідне. Якось, коли він сидів на видовищах, мімічний актор виголосив: “О справедливий та добрий Владико!”, і тоді усі глядачі, так наче це було про нього сказано, піднялися й почали аплодувати. А він тут же порухом руки та виразом обличчя зупинив недоречні лестощі, а наступного дня засудив їх суворим едиктом. Відтак не дозволяв називати себе “владикою” ані дітям, ані онукам, ані рабам, чи навіть жартома: і заборонив їм це улесливе звертання навіть поміж собою. 2. Невипадково входив у міста чи селища та виходив із них лише увечері чи вночі — аби нікого не тривожити церемоніями. У час консульства по вулицях ходив по вулицях пішки, а коли не був консулом, то у закритій лектиці. Для ранкових привітань допускав також і простолюд[159], виявляючи велику люб’язність до прохань усіх тих, що підходили, так що навіть коли хтось, вагаючись, простягав йому петицію, він віджартовувався: “наче для слона монетка”. 3. У день засідання сенату вітав сенаторів лише в курії, коли всі сиділи на своїх місцях, називаючи кожного на ім’я без підказок; і навіть коли виходив, то не наказував усім вставати. Із багатьма підтримував дружні зв’язки, і відвідував святкування аж доти, доки у старшому віці сильно не втомився на якомусь галасливому весіллі. Коли сенатор Галл Цериній раптово осліп і через це постановив померти голодною смертю, то Август, хоча й не був близький із ним, прийшов до нього та утішанням переконав повернутися до життя.
54. Коли Август виступав у сенаті, хтось сказав: “Не розумію”, а ще хтось “Заперечив би, якщо мав би можливість”. Часом, коли в гніві вибігав із курії через гарячі суперечки диспутантів, деякі вигукували йому навздогін: “Потрібно дозволяти сенаторам говорити про республіку!” Під час виборів сенату, коли сенатори вибирають один одного, Антістій Лабей вибрав Марка Лепіда, давнього Августового ворога, що на той час був у вигнанні; а коли Август запитав, чи є якісь інші, достойніші, той відповів, що кожен має свою власну думку. Тож нікого не переслідував за вільнодумство чи непокірність.
55. Зовсім не боявся пасквільних книжечок про себе, розповсюджених у курії, а старанно доводив їх неправдивість; і навіть не розшукуючи їх авторів, постановив лише карати тих, які для знеславлення інших випускають такі книжечки чи віршики під чужими іменами.
159
Кожен високопосадовець мав певну кількість людей, що вітали його щоранку та супроводжували на вулицях, їх називали “клієнтами”. Останні отримували за це певні блага від своїх покровителів, і чим більше клієнтів хтось мав, тим багатшим вважався.