Зустріч з тайфуном
- Автор: Зубков Борис Васильевич, Литвиненко Б
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Веселка”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зустріч з тайфуном». Краткое содержание книги:
посилюється і нарешті перетворюється на руїнницький ураган. Коли тайфун налітає на узбережжя —
гинуть тисячі людей, падають будівлі… Чи можна боротися з цим лихом? Вчені світу віднайшли
спосіб, як керувати погодою, як знищити в зародку страшний ураган. Для цього треба… А втім, що
саме “треба”, ви дізнаєтесь, коли прочитаєте одне з оповідань збірки.
В ній розповідається про боротьбу людини із злом, про сміливі пошуки вчених.
Але, раніше ніж попрямувати до Сонця, раніше ніж розбудити Амея, Командор послав потужний сигнал, віддавши йому майже всю енергію.
“ВСІМ, ВСІМ, ВСІМ.
ПЛАНЕТА БЦ-1387 ОМЕГА, ЯКУ МИ ДОСЛІДЖУВАЛИ ЗГІДНО З ПРОГРАМОЮ, ВИЯВИЛАСЯ ЗАСЕЛЕНА Й АГРЕСИВНО НАСТРОЄНА ЩОДО НАШОЇ ЦИВІЛІЗАЦІІ. У НАЙБЛИЖЧІ ЧАСИ НЕ ПОСИЛАТИ НІЯКИХ ЕКСПЕДИЦІЙ У ТОЙ БІК. МИ НЕ ПОВЕРНЕМОСЬ, ДОКЛАДНИЙ ЗВІТ У ПОШТОВІЙ РАКЕТІ, ЯКУ Я ВИСИЛАЮ СЛІДОМ. І ЩЕ ОДНЕ: ПРИТЬМОМ ВИМАГАЮ ЗАНЕСТИ ДО ОСОБЛИВОГО СТАТУТУ КОСМОНАВТА ОБОВ’ЯЗКОВИЙ ДОДАТОК — НІХТО НЕ ПОВИНЕН ПОВЕРТАТИСЯ З КОСМОСУ ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ВІН УЖЕ НЕ ПОВИНЕН ПОВЕРНУТИСЯ.
ПРОЩАЙТЕ, ДАН”
Командор довго вдивлявся в екран радара, проводжаючи поштову ракету. Вона мчала у напрямку до Сонця, до Землі, сповненої запахів трав і росяних світанків, які він так любив і які йому вже ніколи не доведеться побачити.
“Ех, Амею, Амею, — думав він, — я не помилився в тобі. Ти до кінця був моїм другом, до кінця був Людиною. Я гадаю, що ти зрозумів мене і вибачиш за те, що я отруїв тебе тою останньою чаркою. Якби випало йти мені, я випив би отруту сам. Вона вбила б рівно через десять хвилин після того, як настав би час зробити це самому. А ти б знищив корабель, як тільки побачив би мене на екрані радара. Бо мертві не повинні повертатись. Особливо двічі мертві”.
Командор підвівся. Вимкнув радар і повільно підніс руку до червоної цяточки під склом.
В останню мить Командору здалося, що він чує якийсь шум, чиїсь кроки. Але це, мабуть, тільки здалося. Хіба може людина самотужки вийти з герметично замкненої ванни?
Якби поблизу були розумні істоти, їм би здалося, що спалахнула нова зірка.
В. Бережний
ЕКСПЕДІЦІЯ В ПРИРОДУ
— Лежи, лежи, синку, тобі ще не можна рухатись. Отак. А тепер порозмовляємо. Скажи, синку, поясни мені: навіщо ви це зробили?
— Навіщо? А хто його зна… Хотілося до природи, кортіло дихнути тією… дикою атмосферою…
— Невже ви не розумієте, що півсфера над містом захищає усіх мешканців…
— …від грізних явищ природи — це ви хочете сказати?
— Авжеж, синку. Півсфера дає…
— …можливість підтримувати оптимальний стан повітря — найкращі фізико-хімічні й температурні характеристики. А це в свою чергу…
— Ну от, бач, ти все добре розумієш, синку, в тебе ж середня освіта, і все-таки ви наважились пошкодити цю півсферу. Це… ну, як би тобі пояснити… наче маленька дитина штрикає в долоні матері, теплі долоні, які її зігрівають. Де ваш здоровий глузд?
— Здоровий глузд… Набридло нам жити під ковпаком! Від міста до міста довжелезні тунелі.
— Так усе ж видно! І півсфера прозора, і труби-тунелі прозорі, їх просто непомітно. Хіба ми не милуємося хмарами, річками, плантаціями?
— Та воно-то видно… Але ж хочеться дихнути тією атмосферою! Відчути її в роті і в носі, обличчям і руками! Як ви, дорослі, не розумієте, що в теплиці, в оранжереї, хоч і обладнаній ідеально…
— І звідки це у вас взялося? Диво та й годі. Бач, він ще й посміхається. Добре, що нагодилися аварійники!
— Добре… Зірвався задум.
— Невже ви хотіли вискочити… туди?!
— А що ж? Для того й розплавили шмат ковпака, чи то пак півсфери. Якби Юрко не зачепив своєю лінзою так багато — не зразу б помітили!
— І ви… хотіли в пролом… у ту крижану завію? Ви ж бачите, що там водяна пара замерзає і падає, наче вата! Ваші дихальні шляхи одразу б замерзли! Який жах!
— Але ж, мамо, колись люди жили віч-на-віч з природою.
— Колись!.. На світанку цивілізації. А тепер… Хіба ти, синку, не розумієш, що там — стихія?!
— Отож і цікаво!
— Їм цікаво! Там же не контрольовані сили природи — вітри, бурі, дощі, снігопади, електричні розряди — усе ж це вороже людині, вороже життю. Хаос, буяння страхітливих сил, руйнація.
— Ми хотіли хоч трохи побути віч-на-віч із стихією, хотіли здійснити експедицію в природу…
— Зрозумій, сипку, що вся історія людства — це боротьба з природою, невтомна, невщухаюча боротьба. Хоч це коштувало величезної витрати енергії незчисленним по колінням, та все-таки людство свого досягло. Людина таки виділилася з природи, ізолювалась од неї, створила собі нову, другу природу, в якій виключено всякі випадковості. А ви пориваєтесь до стихії, надумали “експедицію в природу”… Ну, скажи, хіба це не хлоп’яцтво?