Зустріч з тайфуном
- Автор: Зубков Борис Васильевич, Литвиненко Б
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Веселка”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зустріч з тайфуном». Краткое содержание книги:
посилюється і нарешті перетворюється на руїнницький ураган. Коли тайфун налітає на узбережжя —
гинуть тисячі людей, падають будівлі… Чи можна боротися з цим лихом? Вчені світу віднайшли
спосіб, як керувати погодою, як знищити в зародку страшний ураган. Для цього треба… А втім, що
саме “треба”, ви дізнаєтесь, коли прочитаєте одне з оповідань збірки.
В ній розповідається про боротьбу людини із злом, про сміливі пошуки вчених.
— Те, що ми зробили, може й хлоп’яцтво… Та певно, що хлоп’яцтво. Треба було все обміркувати серйозніше, зважити не тільки на міцність матеріалу півсфери, а й на міцність… опору дорослих. А ми експромтом. Згоден: погарячкували.
— Е, ні, синку, не цієї згоди я хочу від тебе, мене зовсім не цікавить, як ви це вчинили — добре чи ні. Я волію, щоб ти усвідомив шкідливість, абсурдність самого наміру. Чому ж ти мовчиш?
— Думаю.
— Подумай, подумай. Хоча з того, що я тобі сказала..
— Мені невтямки: чому це природа ворожа людині? Адже вона створила людину, вона виплекала її на своєму лоні? Хіба людський рід виріс не в буянні тих самих стихій?
— То був первісний етап. Він закінчився дуже давно, сотні тисяч років тому.
— А хіба зараз людство не черпає в природи необхідну сировину?
— Черпаємо, беремо скільки треба, перемагаючи її опір. Ми не можемо обійтися без природи, це очевидно. Але єдність людини з природою здійснюється через протиріччя. Це єдність протилежностей. Коли ви, юнаки, усвідомите це, то в ваших головах не виникатимуть отакі химерні потяги.
— Хтозна. Все незвідане вабить, дуже хвилює… Ех, коли б ви знали, мамо, як на нас війнуло! Як перехопило нам подих!
— Просто дія низької температури.
— “Просто дія…”. Коли б то! Тут щось інше…
— Заспокойся, синку. Вам, юнакам, на кожному кроці “щось інше”. А подорослішаєте, і світ ніби зміниться для вас. Ось і батько прибув! Може, ти краще послухаєшся його. Добре, синку? Одужуй!
— До побачення, мамо. Драстуйте, тату.
— Драстуй, сину.
— Ви теж будете говорити про хлоп’яцтво, абсурдність і здоровий глузд?
— Не треба одразу наелектризовуватись. Ти ж хлопець уже не маленький і мусиш розуміти, що для мами все це…
— Я розумію. Мама хоч і філософствувала, та весь час…
— …залишалась насамперед мамою, правда?
— Так. А ви?..
— А я був і буду батьком. І теж скажу, що отакі вибрики — це навіть не хлоп’яцтво, а дитячість. Хто ж так готується до важкої експедиції?
— Що не одягли скафандрів? Так це ж та сама оранжерея…
— Треба виготовити теплий одяг. Розумієш, колись, у сиву давнину, люди взимку носили теплий одяг. Не закривали облич, навіть очей, дихали первісним повітрям.
— Невже обходилися без скафандрів?
— Звичайно. Вже мали моря електроенергії, почали застосовувати ядерну і… виробляли зимовий одяг. А ми, точніше, наші предки, одягли місто.
— Зимовий одяг… От цікаво! А який він був?
— Одужаєш — підеш по музеях і дізнаєшся. Чого ти насупився?
— А коли ми все це вивчимо, то ви…
— Тоді я перевірю вашу екіпіровку, обміркуємо разом план експедиції, зв’язок — усе, все треба врахувати!
— І не будете відговоряти нас?!
— Робити пролом у півсфері відговорю.
— А як же ми…
— Я вас випущу через запасний вентиляційний тунель. Отам за монументом Невідомого космонавта.
— Ой, тату!
— Тільки тихо: не треба хвилювати маму…
К. Пушкарьов
ЧОРНИЙ ЕЛІКСИР
Вони приїхали на стадіон за півгодини до стартів. Так обидва робили ще за своєї спортивної молодості, коли не раз успішно виступали у великих змаганнях. У ті роки кожен здобув по дві золоті медалі переможця Олімпійських ігор. Нині оглядача Томаса Картнея та фоторепортера Боббі Вуда заслужено вважали чемпіонами спортивного репортажу; колегам з інших газет майже ніколи не щастило обійти їх. Допомагати чемпіонам великий досвід, давня дружба з спортсменами, тренерами, суддями, щира весела вдача.
Майже водночас з ними поставив поруч свій лімузин професор Віллі Крейз. Чемпіони весело перезирнулися. Коли вони троє ставили машини ось так, вважай — секунда в секунду, на стадіоні завжди траплялося щось незвичайне, сенсаційне. Це була здавна перевірена прикмета, вона могла справдитися й сьогодні: адже погода наче спеціально замовлена для визначних досягнень.
Професор гречно привітав своїх давніх улюбленців, міцно потис їхні сильні руки. Він залишався вірний своїм звичкам: незважаючи на теплий сонячний день, був одягнений у темну пару. Сліпучо-білу сорочку прикрашала гарна краватка. Один гудзик піджака було розстебнуто, і друзі побачили елегантну стрілу з підковою — затискач для краватки. Стріла яскраво промінилася на сонці всіма барвами веселки. Важко було зразу визначити, з чого її виготовлено, — з невідомого металу чи пластмаси. Професор перехопив погляд репортерів і весело спитав.